До 505-річчя фундації К.І. Острозького.Звягольський (Звягельський) замок у м.Новоград-Волинський.


О.М. Провоторов, член Національної спілки краєзнавців України

Надруковано у зб. «Твердиня над Ікрою» - Дубно,2012 Доповнено.



 

Костянтин Іванович Острозький У вересні 1507 р. великий гетьман литовський, острозький князь Костянтин Іванович Острозький (1461-1530), - здійснив разом з Остафієм Дашкевичем вдалу втечу з московського полону. В ньому він провів сім років. Одними з перших привілеїв, яки він отримав від нового великого князя литовського були привілей на надання Дубно магдебурзького права і локаційний акт на Звяголь.

 

Адже в нетривалих як правило перепочинках між вінами, цей найвидатніший полководцем того часу займався локацію (локація – визначення місцяположення нових міст та їх «осадження») міст, їх укріпленням, піклувався їх економічним розвитком, будував храми і фундував монастирі.[8,94-96]

 

Локаційний акт Зигмунда І Старого на Звяголь був виданий 26 грудня 1507 р. у Мельнику. У ньому, всього за три місяця по поверненню острозького князя з полону, не тільки були підтверджені всі права К.І.Острозького на «імение Звяголь», але «з особливої ласки дозволяємо йому у Звяголі замок справити і місто садити...”».[15,293] Ця дата вважається офіційною датою фундації сучасного Новоград-Волинська як міста на сучасному місці і фундації його ядра – Звягольського замку.

 

Проведені у 1987-88 рр. Б.А. Звездецьким і автором цієї статті археологічні дослідження терену замку, показали відсутність будь яких следів попереднього заселення дитинця. Вочевидь укріплений “господарський дім” знаходився в 300 м нижче за течію, за струмком.

 

Замок відразу почав активно будувався, адже татари зволікати часу не давали. Більшість українських замків тих часів будувались дерев’яними за традиційним давньоруським фортифікаційним типом — для захисту від татар цього було досить. Звягольський замок будувався мурованим, на відміну від інших, за найбільш сучасним на той час староіталійським, бастейно-бастіонним типом. Але Костянтин Острозький встиг закласти мурованим лише фундамент, все інше було дерев’яним.[15, 349-398]

 

Також К.І. Острозьким поруч, у 150 м від Звягольського замку, була збудована замкова Микольська церква, дерев’яна, на мурованому фундаменті у готичному стилю. За архітектурою вона була аналогічна Микольської церкви у Вільно (Вільнюсі), збудованій К.І. Острозьким у 1514 р.[3, 49] У другої половині XVIII ст. на старому фундаменті хрестокупольної (візантійської) конструкції був збудований мурований костел.

 

У лютому 1541 р. Зиґмунд І Старий наказав князю Федору Сангушку оглянути «замки Костянтинові» і привести ці «окраїнні замки» до ладу, у тому числі й в Звяголі. Місто у 1539-1541 по смерті чоловіка Іллі належало (знаходилось в опіці) Беаті Острозькій (Костелецької (1515-1575). Дерев’яні замки потребували постійного ремонту: заміни гнилих і спорохнілих палів і колод, обмазування їх вапном і глиною тощо.[13, 245]

 

Незважаючи на постійні набіги кримських татар, війти часто-густо нехтували своїми обов’язками щодо утримання оборонних споруд у належному стані. Це знижувало обороноздатність не тільки окремого замку, але й краю в цілому. Звісно, це викликало стурбованість Зиґмунда Старого.

 

Муровані стіни, башти — то вже справа молодшого сина Костянтина Івановича Острозького - найвидатнішого національного діяча Василь-Костянтин Острозький епохи Відродження Василя-Костянтина Острозького (1526-1608), який був володарем замку у 1542-1603 рр.

 

З 1569 р., після Люблінської унії стародавня назва міста - Звяголь була поляками транслітеровано і місто стало іменуватися - Звягель.

 

Будівництво замку було закінчено лише наприкінці XVI ст.. Він був освячений 11 червня 1595 р. Але одна башта залишалась дерев’яною на мурованому фундаменті.[2, 1]

 

У 1620 р. за відповідним інвентарем, у самому замку були:
двоповерхова дерев’яна панська будівля (палац?) – «великий дім на Дитинці… новою гонтою побитий» і дві старих дерев’яні будівлі (флігелі), мурована «пивниця» (льох).

 

Звягельський замок мав “пригродськ” (підзамче) “тином дубовим” огороджений с чотирма баштами по кутах і в’їздною брамою”.

 

«Надолє» замку (наприкінці сучасної вул. Щорса) були броварня, солодовня, «оцетовня», напроти котрих була лазня.

 

Звягельський замок мав добре на той час озброєння: 21 гаківницю «по баштах», гармату на «босих колях» (тобто на колесах без обідка), залізну гармату, зіпсовану та дві «стшельби польних» – дві п’ятиствольні гармати (або аркебузи?) на кожному возі (т. зв. «ожига», «руський орган») та п’ять рушниць.

 

Городяни платили «від диму» по три литовські гроші «порохового сторожового чиншу», підсусідки – півтора гроші та по одному дню жали, косили і складали сіно.

 

У 1620 р. до замку належало сімнадцять ремісників: пушкар, п’ять гончарів, два рибалки, слюсар, бондар, солодовник, пивовар, коваль, бортник, різник (м’ясник), олійник, мельник.

 

Відносились також до замку: замковий отаман, дванадцять гайдуків (гайдуки — озброєна охорона й озброєні розсильні магната), ключник, двірник і ще п’ять замкових.[14, 312-318]

 

У 1621-36 рр. замкова Микольська церква перероблена новою володаркою, ревною католичкою Анна-Алоїзою Ходкевич (Острозькою, 1600-1654) у Хрестовоздвиженський костел.[9, 59-60]

 

У 1636-48 рр. після відомих заворушень в Острозі, замок був постійною резиденцію онуки Василя Костянтина – Анни-Алоїзи Ходкевич (Острозької), дружиною видатного полководця Яна-Кароля Ходкевича (1561-1621). [1, 202; 9, 58]

 

У той час для зміцнення замку на місці дерев’яної була збудована мурована башта, була перенесена в’їзна брама ближче до бастеї, під її захист. На місці старої брами було зроблено ще дві амбразури, що також підвищило обороноздатність замку. Всі подальші перебудови стосувались тільки будівель на замковому дворі.

 

Улітку 1648 замок пустим (без залоги) був захоплений місцевими повстанцями під проводом місцевого ж кушніра Михайла Тиши (Тишик, Тишко).

 

З вересня 1648 по серпень 1649 замок – центр Звягельського полку на чолі з наказним полковником Іваном Донцем і територіальними звягельськими полковниками Михайлом Тишею та Герасимом Яцкевичем (припинив своє існування у вересні 1649 р. за умовами Зборівського миру).

 

2 березня 1649 р., на зворотному шляху, у замку комісію Адама Киселя «дружина кушніра Тиші, полковника у Звягелі, пригощала посланців пана воєводи на сріблі, за столом, чудово прибраному і бранила Хмельницького за те, що він живе не розкішно».

 

13 червня 1649 р. відбувся штурм міста і замку польськими військами під приводом региментаря (полковника) Кшиштофа Пшиємського. Після взяття передмістя, поляки відмітили, «що місто добре укріплене, бо багато веж і паркани дуже міцні й пересипані землею».

 

Місто і замок під час штурму переважаючих польських сил - було спалено. Повністю згорів пригродськ. Але під прикриттям диму козакам вдалось відійти. У полон попала лише невеличка залога замку, залишена прикривати відхід.[6, 73-78]

 

20 серпня 1649 р. замок звільнений козаками Овруцького полку. За деякими відомостями з осені 1648 р. до літа 1649 р. у замку зберігалось захоплене звягельськими козаками у Клеванськіому замку Пересопницьке євангеліє.[11]

 

З грудня 1693 по лютий 1694 р. в замку дислокувалася штаб-квартира польського регіментаря Дружкевича, який збирався завдати Семен Палій вирішального удару полковнику Семену Палію.[3, 77]

 

У 1699 р. після “ Руїни”, згідно відповідного інвентарю, замок був занедбаний, не мав озброєння, крім однієї залізної гармати без боєприпасів (мабуть, та сама, про яку згадується в інвентарі 1620 року); підзамче (в інвентарі 1620 р. — пригродськ) не мало жодної огорожі; триповерхова башта, де колись зберігалася панська скарбниця, була вже без даху і значною мірою являла собою руїну. У замку розміщувались нові господарчі та інші будівлі. Був збудований новий панський дім в одинадцять вікон з чотирма дверима, але ще без внутрішнього оздоблення (печей, шибок та ін.).[2, 1-3]

 

У 1715-1735 рр. за часів володарювання Єжі–Олександра Любомирського замок було відремонтовано, згідно цеховому статуту 1731 р. Кожний ремісник повинен був мати «...добрий мушкет для захисту замку, міста і себе».

 

З 1735 використовувався новим володарем Станіславом Любомирським як мисливський замок. У грудні 1765 р. С.Любомирський, тоді воєвода Брацлавський, Станіслав Любомирський дозволив розібрати частину замкового муру для будівництва нового мурованого костелу.[3, 83]

 

У 1766 р. згідно з «Описом будівель у замку…» в’їзд до замку був від міста через кам’яну браму(тобто вона знаходилась в осьовій частині південно-західної стіни, до брами вів міст. За брамою – «прямо, усередині замку – палац з соснового дерева у зруб, оббитий ззовні дошками, покритий гонтою. Флігель великий та флігель малий, дерев’яні, кухня, три кам’яні льохи, стайня, возовня, кордегардія (в’язниця)». Панська (замкова) прислуга: дев’ять козаків, двадцять два пахолки (пахолки — у мирний час — батраки, наймити, у військовий час – зброєносці, брали участь у битвах) і один гуменник, а також міські службовці – війт, два присяжних, два десятники, два мельники, пасічник і два трубочисти.[4]

 

У 1795 р. після входження Волині до складу Російської імперії місто Звягель отримало назву Новоград-Волинський і статус центру Волинської губернії.

 

У 1805 р. на території замку сім місяців знаходилась штаб-квартира Псковського мушкетерського полку під командою генерал-майора Є.І. Маркова (1769-1828). Шефом полку (почесним командиром) був сам М.І. Кутузов. У той час його штаб-квартира знаходилась напроти замку через річку у деревні генерала від кавалерії Ф.П. Уварова – Новому Звягелі.[10, 312-314]

 

Преображенський собор У 1861 на дитинці замку було споруджено новий мурований Преображенський собор. Будівництво храму знов сприяло руйнації замку.

 

У 1869 р. на у соборі був похрещений Михайло Обачний, у 1871 р. була похрещена Леся Українка, у 1878 р. – Олеся Зірка. На хрещені Лесі Українки у якості хрещеного батька був присутній Михайло Драгоманов. На честь цієї події за нашою ініціативою 24 серпня 2010 р. був встановлений пам’ятний знак.

 

1935 р. собор був підірваний.[5, 66-71] Остаточної руйнації замок зазнав у повоєнні часи з приходом на терен замку автопарку.

 

У 1987-88 рр. реконструкція замку (замість реставрації) перетворило пам’ятку фортифікації у непоганій зразок сучасної садово-паркової архітектури. Все інше просто засипано. Замок і досі потребує справжньої реставрації.

 

Звягольський (Звягельський) замок розташований на крайовій дільниці високого лівобережного плато, на скелі лівого берега річки Случ у центрі м. Новоград-Волинський. Знаходиться в 6.5 км вище за течею і на протилежному березі від городищ стародавнього Возвяголя (1257 р.). Він має чотирьохкутну форму з двома суміжними прямими кутами. Стіни – з каміння, полігональної кладки на вапняному розчині, товщиною 3 метри. Висота стін сягала 9-11 метрів з напільної сторони. Найбільша сучасна висота північно-західної куртини: 3,9-4,2 м з боку дитинця, з напільної сторони: бастіону до 9 м, Довжина стін – від 50 до 88 м. рів – засипаний у ХХ ст. Площа замку складає 0,4 га.

 

В’їзд до замку був з північно-західної сторони, від міста. Спочатку ближче до Подолу, потім перенесений, вісьовій стени. До замку вів дерев’яний міст зі зв’язаних колод («на палях вьонзаний»). Брама була дерев’яною, з коморою для в’язнів

 

Звягольський замок мав чотиригранну триповерхову башту, бастею й бастіон (муровані напівкругла та п’ятигранна оборонні споруди для обстрілу підходів до фортеці), дерев’яну браму з «коморою для в’язнів» та округлену кутову південну дільницю стіни. Не виключено, що чотиригранна триповерхова башта, як і «вежа мурована» в Острозі, спочатку була донжоном, тобто не тільки оборонною, але й житловою спорудою.

 

Бійниці – напівциліндричні, лучкової кладки. У бійницях підошовного бою в архітектурній формі чітко витримані кути секторів обстрілу (фланкували рів вздовж куртин і башт). Збереглося чотири такі амбразури, зараз засипані. Були прориті два підземні ходи.

 

У настояний час збереглись двохярусна кутова бастея (висота 3,85 м, радіус 7,45 м) , п’ятигранний бастіон (стіни 9,8 м, 9,15 м, 8,2 м, 4,6 м та 4,5 м) з куртиною (північно-західна стіна) між ними (довжина 38 м, висота 3,9-42 м) і стіною до північного кута ( довжина 12,8 м), чотирьохкутна башта (ширина верхніх сторін 3,7 м) з прилеглими до неї північно-східною (довжина 77 м) і фрагментом південно-східної (довжина 16,5 м) стінами. Крім того до бастеї прилигає фрагмент південно-західної стіни (довжина 7,5 м) з закопаною хвірткою для виходу до рову. Замок членіться одним (у бастеї– двома) рядом розташованих у різних рівнях бійниць. Збереглось 15 бійниць у рідних рівнях, три підошовного бою засипані, дві замуровані цеглою. Ще 4 амбразури південно-східної стіни – результат першої “реставрації” замку 1913 р. Під час реконструкції (замість реставрації) замку у 1987-1988 рр. бастея у центрі надбудована баштою ратушного типу з видовим майданчиком. Північно-східна, найбільш збережена куртина з боку замкового двору (?!) добудована стилізованими зубцями – мерлонами.

 

Залишки південно-західної і південно-східної стін, рів навколо трьох стін і башт сховано під сучасною засипкою (ХХ ст.), розбитим під час реконструкції сквером, частково замощені, частково захаращений. У центрі бастіону - влаштований верхній частині видовий майданчик. На ньому встановлений на вертикальних опорах мідний (з листової міді) муляж дзвону – символ сучасної (початок 70-х років ХХ ст.) “легенди” про походження назви міста.

 

За архітектурою – у стилі пізнього Ренесансу та часом будування — 1508 – 1595 роки — замок перехідного типу – від бастейного до бастіонного, так званий староіталійський тип. Нині залишки замку, унікального для Волині оборонного комплексу, є пам’яткою військової архітектури пізнього Відродження.

Новоград-Волынский. Вид на крепость с берега Случи Новоград-Волынский. Новоград-Волынский.Вид с крепости Новоград-Волынский.
Новоград-Волынский.Мемориальная доска Новоград-Волынский. Новоград-Волынский. Новоград-Волынский.
Новоград-Волынский. Новоград-Волынский. Новоград-Волынский. Новоград-Волынский.
Новоград-Волынский. Новоград-Волынский.Квадратная башня Новоград-Волынский.Современный общий вид крепости Новоград-Волынский.Современный общий вид крепости
Новоград-Волынский. Новоград-Волынский. Новоград-Волынский. Новоград-Волынский.
Джерела:

1. Вестник Западной России. – Вильна, 1868. – Кн.5 – Т.ІІ
2. Національний історичний архів Білорусії у Мінську. Ф. 694, Оп.2, Арк. 1-2
3. Новоград-Волинський. Історія міста. – Новоград-Волинський, 2010.
4. Пероговский В.И. Историческое и статистическое описание города Новоград-Волынска.//«Волынские губернские ведомости». – Житомир, 1867. – № 40.
5. Провоторов О.М. Преображенський собор у Звягелі – перша духовна християнська колиска Лесі Українки. //”Слово твоє невмируще в віках”. – Житомир, 2011. – С. 66-71.
6. Провоторов О.М. Звягель і звягельські козаки.// Дослідники козацької минувшини. – Рівне, 2010.
7. Провоторов О.М. Василь-Костянтин Острозький – видатна постать в історії України і Звягеля// Історія музейництва, пам’яткоохоронної справи, краєзнавства і туризму в Острозі і на Волині. – Острог, 2009.
8. Провоторов О.М. Видатний полководець Костянтин Іванович Острозький – перший з Острозьких володар Звягеля// Історія музейництва, пам’яткоохоронної справи, краєзнавства і туризму в Острозі і на Волині. – Острог, 2009.
9. Провоторов О.М. Анна-Алоїза Острозька – остання з Острозьких володарка Звягеля.//Звягельський альманах – Новоград-Волинський, 2009.
10. Провоторов О.М. Фельдмаршал М.І. Кутузов і Звягель.// Екологичні проблеми річки Случ та інших водних плес Житомирської области. Туристко-рекреаційні зони Надслучанського краю. – Житомир, 2011.
11. Федоришин М.В. Чи була Українська Першокнига у Звягелі? (Пересопницький рукопис на шляху до Івана Мазепи).
12. Archiwum ks Lubartowiczow Sanguszkow w Slawuce. – Lwow, 1887. – T.113.
13. Archiwum ks Lubartowiczow Sanguszkow w Slawuce. – Lwow, 1890. – T.IV
14. Dzial Rekoisow Zakladu Narodowego im.Ossolsnsksch we Wroclawe (Ossolineum) – rkps. 3669/II
15. Lietuvos metrika. – Vilnius, 1995. - Knyga №8.
16. Ochmansky J. Organizacia obrony w Wielkim Ks. Litewskim pzred napadom Tatarow Krymskich w XV-XVI w.// Studia i Mater. do Historii Wojskowoscsi -Warszawa,1960. — T.V.