Загальновідомо, що Пересопницьке Четвероєвангеліє було створено за задумом княгині Анастасії Заславської, при матеріальній підтримці її дітей — дочки Євдокії та зятя князя
Івана Чорторийського-Клеванського. Відомі імена перекладача та писаря. Про це повідомив на сторінках рукопису сам автор — Михайло Василевич, син протопопа із лемківського Сянока. Архімандрит Пересопницького монастиря
Григорій перекладав Святе Письмо із старослов’янської на мову руську, тобто, тогочасну українську.
Вони почали свою роботу у 1556 році у стінах родового православного Свято-Троїцького монастиря князів Заславських у селі Двірець (нині село Двірець Ізяславського району Хмельницької області). Через рік продовжили роботу у Пересопницькому православному Пречистенському монастирі (нині село Пересопниця Рівненського району Рівненської області). 29 серпня 1561 року була створена українська Першокнига, що увійшла в історію нашої держави під назвою «Пересопницьке Євангеліє».
До 1630 року Пересопницький рукопис знаходився у стінах монастиря, що належав
Клеванським князям. У цьому році князь Микола Чорторийський, син Юрія, віддав монастир із Пересопницею клеванським єзуїтам-місіонерам. Через два роки Орден відкриває колегію у стінах Клеванського замку. Звісно,
майно Пересопницького монастиря перекочувало до новоствореної колегії. Серед, так званого, монастирського інвентарю була і рукописна книга — Четвероєвангеліє. Учні колегії, а це були діти покатоличеної (і не тільки)
місцевої руської шляхти, могли вільно читати тексти Святого Письма зрозумілою їм із дитинства мовою.
Але долю Першокниги змінила Українська козацько-селянська національно-визвольна революція, що спалахнула весняної
пори 1648 року. Ще до Пілявецького тріумфу гетьман Богдан Хмельницький спрямував козацькі полки легендарного Максима Кривоноса у напрямку Волині, Поділля.
Гетьман Богдан Хмельницький, турбуючись про зміцнення органів влади та обороноздатності на теренах Волині, до Звягеля направив гетьманського намісника наказного полковника Герасима Яцкевича. Це був син православного священика з Луцька, який обрав іншу собі долю — став реєстровим козаком. Однак початкова духовна освіта досить суттєво вплинула на біографію цієї неординарної особистості. Він — не лише військовий діяч, а й дипломат.
У Звягелі наказний полковник Герасим Яцкевич формує Волинський козачий полк із селян та міщан Звягельської волості. Очолив це збройне формування місцевий кушнір Михайло Тиша. Наприкінці серпня-початку вересня 1648 року полк (бл. 600 осіб) здійснив самостійний рейд із Звягеля до Володимира, через Гощу, Тучин, Клевань, Олику, Луцьк, розбив поблизу Луцька воєводське посполите рушення, дійшов до Володимира і з тріумфом повернувся до Звягеля.
Клеванські міщани допомогли повстанцям здобути замок. Отці-єзуїти поховалися. Все майно колегії було пограбовано. Цілком ймовірно, що Пересопницький рукопис, навіть з огляду на його зовнішність та вагу, забрав у свій обоз Михайло Тиша. А після повернення із цінними трофеями до Звягеля, звітував гетьманському наміснику Яцкевичу про свій вдалий рейд. І, як найцінніший трофей (тільки не для кушніра Михайла Тиші), подарував (чи просто віддав) Пересопницьке Євангеліє Герасиму Яцкевичу. Син православного священика знав справжню ціну цьому рукопису.
Яцкевич протягом наступних років бере участь у багатьох битвах, але несподівано для козацької старшини, за наказом
Хмельницького, очолює посольство до Варшави. З того часу він стає професійним дипломатом. Їздив до Москви, готував відому Переяславську угоду. В якості дипломата до підготовки переяславських переговорів був
залучений також і білоцерківський отаман Степан Мазепа, батько майбутнього гетьмана Івана Мазепи. Ось тут знаходимо зв’язок між гетьманськими дипломатами. Познайомились вони на дипломатичній ниві, а ближче
зійшлись — на земляцькій. Через дружину Степана Мазепи — Марину Мокієвську. Важко не звернути увагу на той факт, що Марина, ревнива захисниця православ’я, була членом Луцького Хрестовоздвиженського братства,
а Герасим до війни проживав у Луцьку і також був захисником православ’я у цьому місті.
Це все-таки якийсь зв’язок. Найбільш вірогідно, що Пересопницький рукопис він подарував у родину Степана Мазепи. Бо ж у
себе вдома книга для дружини, католички Гелени, була нецікавою. І напис «Bibliotheca» на сторінці Четвероєвангелія під іменем гетьмана Мазепи свідчить про належність цієї книги до приватної бібліотеки батьків
Степана та Марини.
Марина Мазепа, після смерті чоловіка, взяла ім’я Магдалени, стала ігуменею впливового Вознесенського Печерського монастиря (згадується на цій посаді з 1686 по 1707 рр.).
І цілком закономірно,
коли гетьман Іван Мазепа звернувся до своєї матері за порадою, що подарувати новозбудованому Переяславському кафедральному собору, то вибір випав на наш рукопис. Домашньої родинної бібліотеки вже не було, книги ігуменя
забрала з Білої Церкви до свого монастиря, де була повноправною господинею. Власну книгу у монастирі очевидно не взяли на облік, саме тому її було зручно подарувати іншій обителі.
І насамкінець. Ця стаття
все-таки — версія, хоч і правдоподібна. Може, вона допоможе майбутнім дослідникам знайти істину, підкаже їм один зі шляхів краєзнавчого пошуку.