Петр Антонович Косач, будучи студентом юридического факультета Петербургского университета принимал участие в похоронах Тараса Шевченко, активно сотрудничал со
"Старым обществом" , за что впоследствии за участие в "студенческих безпорядках" был исключен из университета.

Как рассказывает Ольга Косач-Кривинюк, ее отец, Петр Антонович Косач, по окончании Киевского университета весной 1864 года служил сначала в Киеве в судебном
ведомстве, а с октября 1865 года - секретарем Киевского губернского "по крестьянским делам присутствия".
С августа 1868 года Петр Антонович вступил на службу председателем съезда мировых посредников в городе Новоград-Волынском и в этом же году вступил в брак с сестрой своего друга Михаила Петровича Драгоманова Ольгой. Молодая семья приехала в город в июле 1868 года.
В том же, 1868 году, был куплен около Ковеля (Колодяжне) участок земли площадью 471 десятина и один дом.

В мае 1882 года Косачи переехали в село Колодяжне, которое на многие годы стало их постоянным местом обитания.

Текст постановы и обьяснительная записка к ней на официальном сайте Верховной Рады Украины

Постановою рекомендовано Кабінету Міністрів протягом першого півріччя 2011 року вжити заходів щодо забезпечення ремонту, оновлення експозицій і належного функціонування літературно-меморіального музею Лесі Українки та музею родини Косачів у місті Новоград-Волинський Житомирської області.

Постановою зобов‘язано Житомирську обласну державну адміністрацію, Житомирську обласну раду подати до організаційного комітету з підготовки та проведення заходів щодо відзначення на державному рівні 140-річчя з дня народження Лесі Українки пропозиції стосовно вжиття відповідних заходів.

Інформаційне управління ВРУ

Про перебування Лесі Українки в Жабориці свідчить сестра письменниці Ольга: «Найбільше ж Леся згадувала з приводу народної творчості село Жаборицю на Звягельщині, куди мама вивозила Лесю, ще зовсім маленьку, й брата Михайла літувати з свідомим наміром (як вона сама розказувала мені), щоб вони проймалися тим українським народним духом…
Видко було, що перебування в Жабориці зробило на Лесю дуже велике враження і дуже їй сподобалося: вона, бувало, раз у раз із втіхою згадує, що те або те чула чи бачила в Жабориці, те або те відбувалося там» .
Через Жаборицю протікає річка Случ. Ще й тепер у деяких селах над Случчю можна почути оповідання про русалок, які «водяться» в цій річці, про лісовиків у лісах. Случ протікає і в Новограді-Волинському (раніше Звягель), і будинок, в якому народилася Леся, стоїть майже на березі цієї ріки. Вже супротивний берег вкритий лісом. Недаром з такою теплотою згадує Леся Українка:
Славути красної бори соснові
І Случі рідної веселі береги.
Незважаючи на те, що у Звягелі Леся жила тільки до семи років, і Косачі переїхали в Луцьк в листопаді 1878, почуті на Звягельщині пісні та казки не забулися ніколи.

Интересно есть ли в тех местах какие-то памятные знаки о пребывании там семьи Косачей , а уж снять видео о природе тех мест просто необходимо.

Добавлено (28.03.2011, 13:22)
---------------------------------------------
Есть все основания полагать, что Леся Украинка приезжала в Звягель и после переезда семьи в Колодяжное. На это указывает одно из её писем:
«Хочу в кінці мая рушити з тіткою до Полонного, звідти одбігти до Звягля –„Schöne Wiege meiner Leiden!“ [Прекрасна колиска моїх страждань – нім.], – а потім вже податись до Гадяча ...» (З листа до М.П.Драгоманова, травень 1899 р., т.10, с.152).
В 90-х годах я слышал рассказы двух звягельских старожилок, которые утверждали, что видели Лесю Украинку в последний год её жизни. Запомнился рассказ покойной Степаниды Николаевны Проховской (1905 г.р.). Она вспоминала, что Леся Украинка приезжала в Звягель перед поездкой в Сурами. Степанида Николаевна жила тогда по улице Завадской и проходила с сестрой мимо дома, где жила семья Косач. Она увидела в саду, на гамаке "бліду панночку". Старшая сестра подошла к той "панночке", и они долго о чём-то беседовали, а Степанида осталась ждать на улице, т.к. по этическим нормам того времени не могла присутствовать при разговоре взрослых. Когда сестра вернулась, Степанида Николаевна спросила её, с кем она разговаривала, и та ответила: "С Лесей Украинкой". Скептики могут возразить, что об этом не упоминается ни в одной биографии Леси Украинки, но разве возможно проследить каждый шаг поэтессы. Позднее я проверял по архивным документам всё, что Степанида Николаевна рассказывала мне о старом Звягеле, и убедился в полной достоверности её информации.