Світла постать Т.Г. Шевченко –  знов “двигун торгівлі” ?!

Новий 2012 рік приніс багато радості дітлахам ... і стару головну біль дорослим так би мовити у “новому” виглядi.

Ще 2.05.08 у № 18 газети “Звягель-інформ” за матеріалами зборів краєзнавців (відбулись 18.04.08) вийшла стаття “Т.Г. Шевченко... “рекламує будматеріали”. Що змінилось з тих пір? Безумно покращився зовнішній від будинку, проведено певний благоустрій прилеглого терену... і збільшився перелік товарів, які “рекламує” Т.Г. Шевченко. Більш того - меморіальна дошка, присвячена перебуванню у цієй будівлі Т.Г. Шевченка ... стала вже невід’ємним структурним елементом нової реклами. Гарно зроблена, реклама дуже чітко вписана в архітектуру фасаду і займає усю верхню третину його лівої частини між двома останніми пілястрами, тобто є домінантою.

Тому вже 9 березня місцева влада і представники місцевої громада будуть вже так би мовити “формально” покладати квіти Великому Кобзареві. Фактично це буде виглядати як покладання квитів... авторам і замовникам  цієї реклами з використанням меморіальної дошки Т.Г. Шевченку – лише як полички для них.

Для того ж, щоб позбавиться “вселенського сорому”, хтось “заздалегідь” унеможливив огляд будівлі – пам’яткі архітектури та історії і від автовокзалу, і від площі перед ним.

Чому знов виникли ці питання? Відповідь була озвучена ще на наших зборах  чотири роки тому – безвідповідальність обох міських органів охорони культурної спадщини. Як і в радянські часи – апарат “потонув” у “текучки” і  досить комфортно почуває себе “на дні”. Яка ж “щука” потоне у  той “річці”?

Ось тільки “зачепи” таку “рибку”, за висловом одного дрібного клерку з виконкому “ой какая-та абщественность...” – відразу як почне працювати хвостом, імітуючи “бурхливого діяча”. А насправді – насправді просто каламуті воду, тут і колеги допоможуть, підробляючи боковими плавниками.

Але навіть і цім дуже важко поясніти – чому ситуація стала гротесковою, чому за чотири роки жоден орган не спромігся заповнити два(!) аркуша типового бланку охоронного договору і один(!) аркуш бланку акту технічного стану пам’яткі  як додаток до нього.

Якщо за чотири роки власник кінно-поштової станції так і не знайшовся – є фізичні або юридичні особи якім вона передана у володіння, користування чи управління –  хіба хтось з цим розбирався за ці роки? 

А що казати про основу основ видачу власнику свідоцтва про реєстрацію об’єкта культурної спадщини як пам’ятки (піваркуша), навіть свідоцтво про право власності у них оформлено з порушенням Закону... Тобто офіційно - жоден власник пам’ятки у місті, не знає що він є власником ... пам’ятки. Формальність? Ні, то є вимога Закону, з якої і починаються юридичні наслідки. Що зараз можна з того ж підприємця вимагати?

 Але до “наших баранів”. Розміщення реклами на пам’ятках місцевого значення і в межах іх охоронних зон, дозволяється лише за походженням з органом охорони культурної спадщини облдержадміністрації (в нашому випадку обома). Якщо інспекція з благоустрою і видала такій дозвіл, то зрозуміло чому. У неї просто немає переліку відповідних об’єктів. Хіба важко було за стільки років розмістити його на офіційному сайті виконкому? Охоронна зона у нашому місті стандартна – 10 м. Це б зняло усі питання у тих же підприємців.

І тут вже “вилазить” питання  що до інформування про об’єкти культурної спадщини. І перше питання – охоронні дошки де? Чому за 17 років жодної не встановлено? І то коли 17 років назад вона коштувала всього 250 грн.? Виготовлені з полістиролу вони і вандалостійкі і майже вічні.

Минулого року ми звертались до нової влади з приводу виготовлення їх для  усіх шести пам’яток архітектури і отримали стандартну відповідь – “на цій рік кошти на ці цілі не заплановані”.

  Перше питання – чому відповідь готував непрофільний орган охорони? Друге  – невже при реконструкції і ремонті фасаду двох з них не можна було закласти у кошторис по 350 грн.? І головне чи намагався хоч хтось з двох  місцевих органів охорони закласти хоч копійку на ці цілі взагалі і на цій рік в частності? Дійсно, і навіщо їм “паритись”?

А “паритись” є з чого! Про поштову станцію зрозуміло... Але не зрозуміло с  з пам’яткою архітектури – буд. №2 по вул. Соборності. Питання тут викликає не стільки реклама, а надання приміщень під магазини.

Адже будинок був визнаний пам’яткою через свою оригінальною конструкцію. Саме зміни у конструкції викликають занепокоєння в першу чергу у плані безпеки будинку після таких змін. На відміну кінотеатру, де все робилось як слід – якийсь дозвіл на подібні дії органу охорони облдержадміністрації навряд ці знайдеться. А ось шафи інтернет-провайдерів були викинути з горища геть законно.

Інший приклад. Як театр починається з вішалки, так і місто – з вокзалу. Наявність дошки допомогла б отримати місту саме відреставрований, а не відремонтований пам’ятник. А це імідж міста. І коштувало все це на той час 300 грн., за все інше платила “Укрзалізниця”. Зразок – Броди і Радивилів. Зекономили на сірниках...

У нас чомусь полюбляють сам “процес”, особливо  власну участь у ньому. Результат таких людей чомусь хвилює менш. Але хоч і кажуть що язик як лопата, але лопату  звісно він ніколи не замінить. Чотирі роки тому на зборах і у статті було озвучена пропозиція В.С. Ваховського про підготовку матеріалів до занесення КП до Державного реєстру, після чого прийняти його у комунальну власність. Це саме те, з чого потрібно було починати.

Що зроблено за чотири роки – розроблена концепція, і то лише завдяки наполегливості міського голови. Безгоспний КП і досі навіть не внесено до Переліку об’єктів культурної спадщини...

Коли ми  зараз почали розбиратися – а чому власне?  З’ясувалось, що окрім М.О. Іванюка і нас, які три документи треба подавати  і як це робиться -  ніхто у місті не знає. Довелось місяць тому декому пояснити. Серед цих трьох документів, крім паспорта та історичної довідки – акт технічного стану.

До чого тут акт технічного стану? Спеціально спитав у людини (техніка-будівельника за фахом, до речі) – чи була вона на тому КП. Сказала що була. Як можна було не побачити, що уся вентиляція всередині бетону, короби згнили  і іх не замінити. Зовнішня гідроізоляція зверху пошкоджена на великий площі і т.п. А сміття? Яка концепція. Спочатку потрібно зняти півтора метрі землі до бетону у горловині входу до т.зв. “сквозняк ”. За лопатою якщо не швидко, але приходять досить вірні думки – що робити далі. Перевірено на собі неодноразово. До речі землю можна використати на відновлення дамбі біля  доту Петрякова.

Більше четверті століття тому нам пощастило приймати участь у підготовці і роботі чергового Міжнародного геологічного конгресу. На все життя закарбувався девіз цих конгресів – “mente et malio”, тобто “розумом і молотком”.

Вже рік іде розмова про створення музею від відкритим небом на одному з городищ стародавнього Возвягля. Ми навіть готували інвестпроект на форум. Три місяця тому, автор прийняв участь у наукової конференції в Пересопниці Рівненського р-ну. Перше що ми побачили – мрію наших “мрійників”, геть як на нашому малюнку.

 І перше, що ми спитали  у директора культурної археологічного центру “Пересопниця”  - про вартість той краси. Бо нам тільки за проектно-кошторисну документацію запросили майже 300 тис. грн. Відповідь п. Миколи вразила – “Майже нічого”. Як? На що він нам розповів, що малюнок їм зробили в Інституті археології безкоштовно, колоди надав спонсор, наймали тільки майстра, що б показав як класти їх у зруб. Спитали скільки на все пішло часу, з’ясувалось  - аж три місяці. Згодом, вже біля самого Центру ми побачили ще реконструюванні садиби княжого боярина і пересічних мешканців.  За чутками і сам Президент з іноземними послами на відкриті у той боярський садибі піднімав келих . Але за чутками. Відразу з’ясували що і  усе це у той самий спосіб і за той самий час зроблено. В свою чергу і ми здивували п. Федоришина той запропонованої  нам вартістю в 1 млн. грн.

 Є у Пересопниці чому повчитись і на що подивитись. Але, як і у випадку з Коростенем, треба розуміти, що Возвяголь – це не Пересопниця.

Мета цієй статті – ні пошук винних, чи з’ясування стосунків, наведення “критики”. Мета - розібратися у тому, що ми маємо і як і куди рухатися далі. Адже рухатись треба. Хоча звісно нас дуже вразив головний привід для написання цієї статті. При цьому, маючи багаторічний досвід роботи в органах управління, ми чудово розуміємо, що не все залежить від людини і місцевої влади. Але багато залежить від бажання людини,  ії вміння,  зацікавленості не написати черговий папір, себто відписку, а у самій справі.

Проблем звісно як завжди багато, коштів – пропорційно менше. Але у прикордонників є таке поняття “напрямок зосередження основних зусиль загону” і “ділянка зосередження основних зусиль застави” і відповідні плани дій на них. Що можна запропонувати у цьому плані?

По-перше і головне для даної статті – питання по кінно-поштової станції. Ніяких коштів вона не потребує, часу – від сили два дні. Головне бажання і історична українська самосвідомість, тім більш, що 9 березня не за горами. Соромиться ні нам.

По-друге, у т.ч. і за вартістю, це відповідь на питання – навіщо нам постійно дивитись на Коростень, змагатися з ним? Може у нас є те, у чому нам той Коростень може позаздрити? Такі є. Це наш Звягольський замок.  Але його сучасний вигляд  - вигляду  саме  як пам’ятки архітектури і історичного місця - відповідає менш за все. На сайті “Замки і храми України” видовий майданчик  порівняно з.. дитячим.

Але вже 1988 р. реконструкція замість реставрації визвала дуже негативну оцінку з боку фахівців, у т.ч.  покійного О.І. Тищенко з тодішнього ВНДІІТАМу. Саме він того року проводив обміри і зробив опис  нашого замку.

 Адже його найбільш історично і архітектурна частина збережена під сучасною (30-60 рр. ХХ ст.) засипкою рову і прилеглої до нього стіни. При цьому мова іде в основному тільки про земляні роботи (но не розкопки, а прибираня будівельних відходів).

Земляні роботи можна зробити за один тиждень, вручну за два. З дозволом проблем не буде. Нагляд буде робити кваліфікований археолог з Житомира (виказав бажання подивитись). Якщо потрібно, ескізний проект зробить фахівець з “Західукрпроектреставрації”. Адже врешті-решт це лише прибирання будівельних відходів і відвалів та благоустрій прилеглого терену. З усіх цих питань попередні домовленості є. З “капітальних” робіт – перенесення на 10 м. майданчика для сміття, стовпа, підпірна стінка з огорожею,  облаштування спусків до рову і від бастіону до берегу, перекриття входу і звісно туалет.

За критерієм вартість/ефективність, значенням замку – єдиної пам’ятки ХVI ст., центру зародження сучасного міста, строків – конкурентів у нього у місті не має.

Майже четверть століття, як про  головну і найбільш значиму пам’ятку міста та ще у його центрі - забули... Що на приклад зроблено з приміщеними бастіону ( площа - 38 м² , висота – майже 9 м) і бастеї  (2 поверхи загальною площею біля 60 м²)?

З бастіону зроблено – туалет і смітник. Засипаних приміщень, у тому числі прилеглих до бастіону можна набрати ще. Найбільш цінна за збереженістю і формами напільна сторона – засипана землею, заростає хащами і знов туалет і смітник. Перша католицька “капличка” у місті (у бастіоні) – теж саме. І це у центрі міста, куди ми водимо і туристів і власних дітей. Це що?

Оскільки це найбільш цінна, а тому і цікава для показу частина замку – по цім хащам і сортирам мусимо водити екскурсії, показуючи не тільки українцям, але і гостям з закордону як дійсно історичне обличчя міста, так і сучасне ставлення влади до нього.

Окрема тема – інформаційне забезпечення. За охоронну дошку звісно мови не має. За пам’ятний знак на честь собору і дітей Косачів, нашу новелу довелось вислухати і в Житомирі і в Рівно масу схвальних відгуків на адресу міста. А ось з встановленням меморіальної дошки батькам-засновникам міста і будівникам замку нарвались на “затятий” опір однієї дуже поважаємої нами людини. Людина авторитетна – з серпня місяця зриває виконання відповідного рішення виконкому. Хоча В.М. Литвин 1 вересня сказав: “Усі дискусії до прийняття рішення, після прийняття – усі працюють на його виконання”.

У чому причина такій поведінки? Свого часу ця людина зробила більш за усіх для того, щоб навести у замчищі хоч якийсь лад. Але вже після початку робіт, коли траншеї були оглянуті покійним Б.А. Звездецьким, остаточно з’ясувалось – до літописного Возвягля це місце ніякого відношення не має. У культурному шарі усі артефакти –  виключно часів Острозьких. Городища стародавнього Возвягля у 6-6,5 км нижче за течію та ще і на іншому березі, і нині за межами сучасного міста. Але проектна документація вже була зроблена, роботи вже розпочались, кошти потрібно було освоювати.

Чи можна було вже тоді увічнити пам’ять про батька-засновника сучасного міста – ні. То, що зараз є “суперпатріотично”, в радянські часи було “ідеологічно шкідливим”. Адже, хоч народних заворушень і не душив, а ось воював цей видатний полководець  все своє життя - лише з татарами і саме головне - з  Москвою. Крім “того”, у перервах між війнами він не тільки засновував міста, але і будував храми. Взагалі комісія з топоніміки і охорони культурної спадщини приймала своє рішення на підставі документів. Не “з голосу”.

А саме  “з голосу” зараз пішли різні інсинуації і навіть шантаж “обуренням мас”. Прямий нащадок Даниїли Галицького -  К.І. Острозький у 1499 р. отримав за в першу чергу  воєнні заслуги лише маєток Звяголь.  У 1507 р. Костянтин Іванович отримав знов за заслуги привілей у тому маєтку Звяголь “замок справити і місто садити”. Його не менш знаменитий син Василь-Костянтин добудував після 1541 р. замок  як мурований і освятив його у 1595 р., фундував пеші школу і лікарню у місті. У 2008 р. Українською православною церквою Київського патріархату він був канонізований (тобто визнаний святим).

Все  зрозуміло. У чому тоді справа? У тому ж... дзвоні, про котрий знають де він але і досі не можуть зрозуміти – навіщо і для чого він. Наш дзвін - головний персонаж історичної казочки для школярів молодших класів шкіл суто нашего міста. Якщо не ім’я автора (вчителя історії ЗОШ №3), то ім’я того, хто зробив з неї “історичну” легенду можна знайти на шпальтах газети “Радянський прапор” на початку 70-х років ХХ ст.. Тобто до історії міста, чи то стародавнього Возвягля, чи сучасного - він  ніякого відношення немає. Що робити з тім “символом” на фортеці – нехай висить, час покаже...

Дійсно, навіщо витрачати кошти на пам’ятник кирпичу чи унітазу, коли  нашому місту з здавен належить “пальма першості” у цьому питанні в Україні. Ще четверть століття тому у нас був встановлений перший в Україні, як згодом з’ясувалось, суто гумористичний пам’ятник Дзвону, тобто пустодзвонству. Чужому заздрим _ свого цураємося. Навіщо марно витрачати кошти?! Треба пишатись тім, що є.

Замість того що б просто запросити В.М. Литвина відкрити цю дошку, що він з радістю зробив би, в першу чергу як історик -  що приходиться робити? Приходиться звертатися  - ах, допоможіть нам, шановний Володимир Михайлович, ми таки “безпомічні”, “безпорадні” та “неосвічені”, що виконком у нас не може виконати без Вашого слова власного грамотного і обґрунтованого рішення. Слово він звісно скаже і зрозуміло яке і в чию адресу...

А поважаної нами людині треба зрозуміти – пам’ятка повинна виглядати  саме як пам’ятка, тім більш архітектури, тім більш що ця пам’ятка – головна, центр зародження міста на його сучасному місці і єдина середньовічна на його терені. Хотілось побажати, щоб він згадав ті славні роки четверть століття тому, коли він дбав не про власні, хибно зрозуміли “інтереси” -  а інтереси справи і міста. Яка-ніяка форма є, наповнення - ніякого.

По трете, по в’язниці. Треба таки мабуть направити відповідного фахівця мічьквиконкому до управління фонду Держмайна з охоронними договором і додатками. Адже зміна у володінні, керуванні чи управлінні об’єктом культурної спадщини можливо лише за погодженням з органом охорони. Звісно у нашому випадку це жодного разу не робилось. Дах – в аварійному стані, втратимо дах – втратимо будівлю. Може хоч в Житомирі вдасться вразі укладення договору “виколотити” в цьому разі на ремонт. І не треба забувати що в’язниця – це комплекс з трьох будівель.

В четвертих – дивізіонне КП. Звісно треба внести його в першу чергу до Державного реєстру, коштів це не потребує. А ось як хтось планує зробити техдокументацію, коли машинний відсік (1/6 об’єму споруди) повністю заповнений побутовим сміттям і  через це є недоступний? Ще один відсік (ізольований) навіть ми не бачили, крім як на німецькому плані. Вхід до нього через люк перед“сквозняком” (зараз під сходами і землею). Тобто, перед всім треба очистити наріжну частину горловини бункеру до бетону і вибрати сміття. Техдокументацію за планом з німецького підручника 1942 р. звісно не зробиш. А при складанні акту технічного стану треба ще раз його ретельно подивиться і з боку музеєфікації.

Треба також розуміти, що у Коростені КП відразу після війни було відновлено і експлуатувалось як оберт ЦО до самої музеєфікації. Звісно і кап затрати на неї були мінімальні.

Нинішньої владі, як і попередній в цілому з більшістю суб’єктів права власності на пам’ятки місцевим органам влади і охорони культурної спадщини вдалося встановити доброзичливі толерантні стосунки на основі взаєморозуміння. Але питання, пов’язані з нерухомістю завжди потребують встановленого Законом оформлення, коли обидві сторони чітко розуміють свої права і обов’язки.

Оскільки все це стосується таких чутливих питань, як реклама, продаж і передача об’єктів культурної спадщини, внесення необхідних записів до різноманітних документів, в першу чергу до документів про право власності – безумовно перелік об’єктів культурної спадщини повинен бути розміщений на офіційному сайті виконкому. Тут співпадають вимоги Закону і інтереси громади.

Ось так знов питання вшанування пам’яті Великого українця Т.Г.Шевченка, його світла постать дозволяють нащадкам знов подивитись на стан охорони культурної спадщини у нашому місті. Але ми плекаємо дуже велику надію, що саме такий прикрий привод для цього – останній. І врешті-решт народ набереться з світлого джерела Великого Кобзаря історичної саме української свідомості і врешті-решт усвідомить, що Національний геній – не “двигун торгівлі”.

О.М. Провоторов, член Національної спілки краєзнавців України