Так гартувалась перемога.

Гітлерівці почали з того, що перейменували місто у Звягель і терміново сформували окупаційну адміністрацію. У перші дні утворили КОМЕНДАТУРУ, потім - РАЙУПРАВУ, ПОЛIЦIЮ і СЛУЖБУ БЕЗПЕКИ. Все це розміщувалось навпроти кінотеатру у 3-поверховому будинку.

В особняку поміщика Мезенцева - ПОЛЬОВА ЖАНДАРМЕРIЯ [1], а для тюрми місце не обирали, вона була в колишній царській, по вулиці Волі.

КОНЦТАБIР для радянських військовополонених організували в приміщеннях шкіл №№ 2 і 5, а також у міському парку та будинку партпрацівників.

ЗБIРНИЙ ПУНКТ для відправлення євреїв у «Палестину» - в дев'ятій школі.

Там, де тепер «Дієтична Їдальня», була українська ДОПОМIЖНА ПОЛIЦIЯ [2], утворена українськими націоналістами.

Був головний орган окупантів - ГЕБIТСКОМIСАРIАТ [3] і БIРЖА ПРАЦI у Будинку Червоної Армії.

БУЛА ШЕ ОДНА ТЮРМА, в «Зеленому» містечку.

У місті скрізь були виставлені жандармсько - поліцейські пости, повсюди сновигали гестапівські шукачі, провокатори. Особливо багато мали зробити у залякуванні населення місцеве радіо та профашистська газета «Звягельське слово».

З перших днів окупації почались масові арешти, знищення євреїв, комуністів, комсомольців, власне, всіх, хто чимось не подобався новій владі. Розстрілювали людей на подвір'ях тюрми, поліції, КЕЧі, тиру колишнього 59-го полку, на Лубчицьких полях, у Канунському лісі, концтаборі. У сквері по вул. К. Маркса вішали патріотів.

Були одночасно із розстрілами введені грабіжницький податок і примусова праця від 14-літніх і до кінця життя. Восени почали вивозити на каторгу в Німеччину місцеву молодь. Хто не підходив для праці у Німеччині, продавали: хлопця - за 5, дівчину - за 4 марки. Всі ці «заходи» затверджувались Гітлером, отже за невиконання - смерть. За 2,5 року окупації фашисти знищили 44 тисячі чоловік, з них ЗО тисяч - військовополонених, решта місцеве населення. У Німеччину відправлено 6,5 тисячі. Загальні матеріальні збитки, які нанесли окупанти,- 215 мільйонів карбованців у цінах 1940 року (60 млн. - місто і 155 - район). Такий, підсумок господарювання у древньому Звягелі окупаційних військ.

У жовтні 1941 року на квартирі Михайла Івановича Лянгуса (вул. Ярунська 4, тепер - Лянгуса) група патріотів обговорювала план бойових дій, щоб чинити ворогу масовий опір. Було вирішено створити підпільні групи на підприємствах, в установах, в селах, налагодити зв'язок із сусідніми районами і Житомиром, утворити підпільну друкарню, напрацювати систему керівництва підпільними групами і всією організацією. Тут же обрали підпільний комітет і керівника М. І. Лянгуса. У комітет увійшли Лев Миколайович Пастухов, Пилип Іванович Дубов, Костянтин Миколайович Бондарчук, Кузьма Юхимович Гапончук, Ілля Павлович Іщенко, Василь Олексійович Колесник, Микола Михайлович Ніколаєв, Михайло Миколайович Громов, Микола Петрович Гордеєв, Костянтин Петрович Мякишев, Василь Семенович Левченко, Петро Петрович Штепін. Шестеро з них загинуло від рук фашистів, один - від бандерівців.

Інформацію з Москви одержували з радіоприймача системи «АЕГ Телефункен». Листівки тиражували масово завдяки сміливим діям редактора «Червоного партизана» Ніколаєва. Брехню фашистів викривали оперативно і переконливо. А знаходилась «друкарня» на горищі дезінфекційної станції (вул. Лікарняна, 4 - тепер Медведєва), де Лянгус працював і де завжди було людно, отже, зручно проводити явочні зустрічі.

На початок травня 1942 року, тобто перед формуванням Першого Волинського партизанського загону, в Новограді-Волинському нараховувалось 126 підпільників. Вони поповнювали партизанські загони, а їх замінювали все нові патріоти. Активно діяли в ті дні найбільш багаточисельні групи Ржатківська, Яворівська (Дзигунківська), Таращанська, Несолонська.

У місті підпільники спалили продовольчу базу, де німці нагромаджували для вивезення у Німеччину продукти харчування, мехцех сільмашу, паралізували роботу МТС, локомобільної електростанції, вчинили диверсію на лінії урядового зв'язку Берлін-Східний фронт, і - цим найбільш нашкодили окупантам. Збирали зброю, боєприпаси і переховували.

Найбільших клопотів завдав гітлерівцям підпільний друкований орган, бо сам факт його існування свідчив про значний партійний центр, і це надзвичайно хвилювало управління імперської безпеки Берліна. Директиви цього управління та «команди Гіммлера» вимагали на кожну диверсію патріотів брати у заклад певну кількість мирного населення і нищити його, якщо не можна упіймати справжніх диверсантів, тобто народних месників. Саме цю дикунську систему і застосували у Новограді-Волинському фашисти. Ось чому було прийнято наказ про тимчасове припинення диверсійних актів, аби не підставляти під розстріл невинних людей, а формувати партизанські загони для відкритої озброєної боротьби.

Перший партизанський загін був сформований у Курчицькій Гуті. Він же першим і потерпів від карателів. Але зупинити процес всезростаючої народної помсти вже було неможливо. На засідання у Новоград-Волинський прибули представники з Ємільчино, Яруня та інших районів. За рахунок, так би мовити, підпільних ресурсів та військовополонених формувалися такі партизанські загони: "Перший Волинський", імені 25-річчя Радянської України, імені Чапаєва з'єднання С. Ф. Малікова. Значне поповнення з числа підпільників надійшло у загін імені Молотова. Загін імені Хрущова повністю складався з місцевого населення Городницького району. Наші люди йшли у загони з'єднань І. І. Шитова, І. Є. Скубка та інші.

Партизанський загін "За Перемогу" - один з найбільших - у своєму керівному складі був із новоград- волинських підпільників. У різних загонах Гордєєв був командиром, Пастухов - комісаром, а Лянгус - начальником штабу. Разом воювали патріоти-сусіди, тобто мешканці сусідніх районів, яких об'єднав підпільний комітет. Усього 514 новоград-волинців стали народними месниками. Вони мали при собі 51 кулемет, 400 гвинтівок, багато гранат, патронів. З Ярунського підпілля у партизани прийшли 476 чоловік і принесли з собою 256 гвинтівок, 19 кулеметів, понад 90 тисяч патронів.

Суцільна партизанська зона сформувалась у Городницькому лісі. Лише із самого селища у народні месники пішло 150 чоловік. Місцеве населення забезпечувало, чим могло, партизанів: одягом і продуктами харчування, гужовим транспортом та й боєприпасами. Найбільше людей у народні месники відрядили села Червона Воля, Ржатківка, Кленова, Броницька Гута, Федорівка, Красилівка, Чижівка та інші. Понад півтори тисячі патріотів воювали із загарбниками в межах нашого району. У загони прийшли визволені із концтаборів командири Червоної Армії, військові лікарі. Активність боротьби привернула увагу служби безпеки окупантів, і вони почали поодинокі, а потім і масові арешти, розстріли. Німці нищили підпільників і їх сім"і. І все- таки боротьба із загарбниками тривала. Про це сьогодні розповідають багаточисельні знаки і пам'ятники нашого древнього Новограда-Волинського. Вічна їм пам'ять і шана нащадків! Пухом земля, яку вони зросили власною кров'ю та кров'ю своїх дітей, дружин, батьків.

На Україні діяло 60 партизанських з'єднань і понад 2 тисячі загонів, які не входили у з'єднання, більш як 3 тисячі підпільних організацій і груп. Це і був другий фронт за лінією фронту. Вздовж автомагістралі, яка забезпечувала бойовий стан, та й моральний, групи німецьких армій "Південь", а це траса Львів - Кіїв, яка проходила через наш район, діяли з'єднання Ковпака, Сабурова, Малікова, Шитова, Скубка, Грабчака, Олексенка, Андреєва, Шукаєва, Федорова. На Житомирщині утворився суцільний партизанський край. Генерал-майор Ноймар доповідав у Берлін:

Інший генерал вермахту, Рендулич, писав:

Ось чому фашисти практично відкрили другу передову для себе - партизанську. У глибокому тилу ворога на Україні головною озброєною силою, яка вела широкомасштабні бойові дії проти фашистів і їх союзників, були радянські партизанські загони і з'єднання. Про інші організації не може бути і мови. Це стверджують самі гітлерівські генерали та Гіммлер. В цьому зізнається і Степан Бандера.

Справді, на особистому бойовому рахунку маліківців 17 тисяч знищених гітлерівських воїнів, шитівці відправили у могили 23 тисячі німецьких солдатів і офіцерів, партизанське з'єднання Скубка - 14 тисяч, отже понад півсотні тисяч фриців та сотні ешелонів. Саме масова загибель німців від рук підпільників і партизанів гнітюче подіяла на Гіммлера і він написав:

На Житомирщині тоді діяло 30 тисяч партизанів. На Волині повністю паралізований залізничний вузол Ковель, на Хмельниччині господарювало у зелених бастіонах кілька з'єднань народних месників.

Ворог уже відчував свою смерть, тому взимку і влітку 1943 р. провів на Житомирщині дві значні за масштабами каральні експедиції з метою знищення партизанів полісся. Фашисти застосували літаки, танки, БТР та іншу техніку, до 30 тисяч чоловік. Партизанська тактика ведення бою карателям виявилась "не по зубах", а тому й не перемогли вони їх. Маневреність партизанів їх бісила, і захоплювала, і ще більш оздоблювала. Партизанів побороти не вдалося, і вся сила ненависті та звірств була перенесена на мирне населення.

З особливим звірством катували населення, нищили села. Не стало протягом 1943 року Броницької Гути, Дубників, Морозівки, Карпилівки, Патизанського (тоді - Кіровка), Кленови, Красилівки, Курчиці, Курчицької Гути, Липино, Малої Цвілі, Немильні, Перелісянки ,Приходу, Федорівки, Червоної Волі.

Вони відродилися з попелу – наші партизанські села, повернулися до життя ,завдяки величезним зусиллям людей. І те, що відбувалось півстоліття тому, забувати не можна. На будинку по вул. Лянгуса-4 встановлено меморіальну дошку про перше засідання підпільного комітету нашого міста. Імена людей, назви сіл увійшли у героїчну історію України. Іменами Левченка, Ніколаєва, Мякишева, Штепіна, Лянгуса названі вулиці нашого міста. Слава загиблих житиме вічно. І дуже важливо, щоб про все це знали не тільки ветерани, а й їх діти, онуки і правнуки. Знали і шанували заслуги визволителів.