ПОПЕЛЬНЯ (Попільня).

Житомирская область

Герб Попільнянський р-на Попільнянщина – рідна земля давньослов'янських племен сколотів (скіфів-орачів). Це стало відомо за матеріалами археологічних досліджень пам'ятників палеоліту, мезоліту, неоліту, тобто з часів появи на землі мавпоподібних людей до періоду приблизно 10 тис. років тому.

 

Це матеріали багатьох авторів, узагальнені на основі вивчення розкопок та розвідок багаточисельних давніх поселень Донбасу, Волині, Криму, Середнього Подніпров'я, Лісостепового Лівобережжя. В усіх цих пам'ятниках минулого знайдено речі повсякденного побуту людини тих часів (знаряддя праці, рибальства, мисливства, відходи каменю, рогу, кісток тварин, посуд, залишки рослин, як, наприклад, насіння злакових культур тощо).

 

Найдавнішими і найбільш відомими античним письменникам народами, що населяли Україну, особливо степову її частину, були кімерійці і скіфи. В епоху періоду пізньої бронзи і раннього заліза кінець II — І тис. до н. е. територію Східної Європи і України, зокрема, заселив войовничий, кочовий народ — кімерійці, які підтримували різнобічні контакти з народами Кавказу, Малої Азії, Грецією, тобто з найбільш розвинутими країнами тих часів, де вже було відоме пиво. Кіммерійців з українських територій витіснили скіфи. Город Попiльня

 

З появою скіфів розпочався п'ятсотлітній період, відомий в історії під назвою скіфського. Починаючи з VII ст. до н. е. вони займали панівне становище у степових районах Північного Причорномор'я, на території сучасної Південної і Південно-Східної України, а частково і в Криму.

 

Флаг Попільнянський р-на Геродот, описуючи скіфів та їхні землі, виділив у правобережному лісостепу скіфів-орачів, які насправді були слов'янськими племенами — сколотами, нащадками племен чорноліської культури. Територія Житомирщини була північно-західною околицею скіфського об'єднання. В Андрушівському, Бердичівському, Житомирському та Любарському районах Житомирщини виявлено до 15 городищ, поселень та могильників скіфського часу.

 

Розкопані поблизу Попільні кургани підтверджують, що у VII - III ст. до н. е. тут проживали скіфи-орачі. Значною частиною раціону скіфів було зерно. Сніданок більшості скіфів уявляв собою юшку або кашу з товченого зерна. Товчене зерно варили з невеликою кількістю молока або води. Підсушене на сонці зерно розтирали на зернотертках, які були виявлені у матеріалах поселень і насипах курганів. Відбитки зерна на ліпних судинах, дозволяють визначити склад зернових культур, відомих на той час жителям лісостепу, степовим скіфам і поселенцям Боспору. Серед зернових культур переважали ячмінь і просо, які використовувались як тверді корми.

 

До речі, ячмінь (одна з основних видів сировини для пивоваріння) був відомий в Україні ще у IX тис. до н. е. і був тут найдавнішою зерновою культурою. За відбитками (на глиняних виробах) зерен і полови злаків встановлено, що ще у другій половині VI - V тис. до н. е. в Україні, крім ячменю, вирощували пшеницю, жито, овес, просо. У північній частині Житомирської області у цей час жили незалежні від скіфів землеробсько-скотарські племена. Вважають, що Геродот у V ст. до н. е. саме їх згадував під назвою неврів, які були найбільш ранніми слов'янами.