Лугини.

Житомирская область

Лугини — селище міського типу (з 1967 року), районний центр Лугинського району. Засноване у 1606. Назва походить від слова «луг». Селище Лугини розташоване у північній частині Житомирської області, неподалік міста Коростень. Площа району становить 994,13 кв км. Кількість населення району становить 19567 осіб. Селищній Раді підпорядковані села Глухова, Крупчатка, Лугинки. Місцевість сучасного селища заселена здавна.

Лугини розташовані за 109 км залізницею від м. Житомир , шосейними шляхами 121 км. Найближча залізнична станція Лугини відстань 6 км. Тут протікає річка Жерев. Значна частина території району вкрита лісами. На деяких картах селище помилково позначено як «Лугин».

У смт. Лугини діють дві школи. ЗОШ № 1 І—ІІІ ступенів імені В. Фількова заснована в 1871 році, як двокласне училище. У 2006–2007 навчальному році в школі навчається 582 учні, яких навчає 60 педагогів. ЗОШ № 2 І-ІІІ ступенів засновано в 1927 році, як початкову. У 1988 році стала вже середньою. У 2006–2007 роках тут навчається 302 учні, яких навчає 31 педагог ЗОШ № 1 І—ІІІ ступенів імені В. Фількова, було дано звання Лугинської школи-гімназії.

Також у районному центрі є дитячий садок та будинок творчості. Останній відвідує багато молоді. Тут діють танці, дискотеки, влаштовують різні свята, конкурси. Також є музична школа, де можна отримати музичну освіту, спортивна школа. В Лугинах виходить газета «Промінь».

На околиці Лугинів виявлено залишки поселення доби раннього неоліту (V тисячоліття до н. ери). Вперше Лугини згадуються в актовому документі за 1606 рік. 1628 року в містечку, яке входило до Овруцького повіту Київського воєводства, налічувалося 56 дворів.

Населення Лугин зазнавало жорстокої експлуатації. Крім 4—5 днів панщини на тиждень, селяни відбували ряд інших повинностей. їх праця використовувалася на ремонті шляхів, на лісорозробках та на підприємствах вотчинної промисловості. Феодальний визиск посилювався національним та релігійним гнітом. На становищі населення негативно відбивалася й гостра міжусобна боротьба між братами Немиричами, які володіли Лугинами і навколишніми селами.

Жителі Лугин не раз виступали проти гнобителів. Однією з форм протесту були масові втечі. Так, лише в 1649 році містечко і сусідні села залишили 275 селян. Більшість з них приєдналася до повстанського війська, яке під проводом Богдана Хмельницького боролося з польською шляхтою. 1651 року із Лугин втекло ще 169 селян. У 1654 році пустували 123 хати.

1793 року Лугини разом з іншими населеними пунктами Правобережної України були возз'єднані з Лівобережжям у складі Росії. Це сприяло економічному розвитку містечка. Тут у 1798 році діяли 5 винокурень, дерев'яний млин. Два рази на рік відбувалися ярмарки. В Лугинах налічувалося 112 дворів, а населення зросло до 465 чоловік.

Становище селян залишалося важким. Класові симпатії царського уряду були на боці українських і польських панів, що мали багаті маєтки і жорстоко експлуатували селян. Лугини належали поміщику, який володів 7988 десятинами землі. Після реформи 1861 року кращі землі, як і раніше, залишилися у поміщика, гірші — віддано за викуп селянам.

Наявність вільної робочої сили, прагнення піднести прибутковість своїх маєтків спонукали поміщиків розвивати промислове виробництво. Наприкінці XIX ст. в Лугинах діяли шкіряний завод, заснований на початку 60-х років, кілька винокурень. Крім них, тут працювали підприємство по переробці смоли, олійня, круподерня та водяний млин. Розвивалося чавуноливарне виробництво, що базувалося на місцевих родовищах руди. Підприємства були невеликі, майже всі роботи на них виконувалися вручну. Ніхто не турбувався про охорону праці. Робітники одержували низьку заробітну плату.

Дальший розвиток промислового виробництва супроводжувався зростанням торгівлі. В другій половині XIX ст. у Лугинах проводилося на рік три ярмарки та кожного місяця базари. На них продавали хліб, лляне полотно, мед, промислові вироби та інші товари. Особливе місце посідала торгівля хлібом. Лугини були своєрідним перевалочним пунктом хліба з хліборобського півдня на Полісся.

Наприкінці XIX ст. Лугини стали волосним центром Овруцького повіту. На той час тут налічувалося 377 дворів і проживало 1953 чоловіка населення. Містечко мало вбогий вигляд. Приземкуваті, перекошені селянські хати утворювали криві, пориті вибоїнами вулиці. Виділялися лише будинки судового слідчого, волосного правління та ще кілька адміністративних будівель. У Лугинах 1904 року населення становило 4 тис. чоловік. Працювала дільнична лікарня, яка обслуговувала Лугинську, Великофоснянську і Білокоровицьку волості.

Освітній рівень трудящих був низьким. У двокласному сільському училищі, відкритому 1871 року, навчалося 186 дітей. Втроє більше дітей шкільного віку залишалося поза школою «Навчали учнів два вчителі. Більшість часу відводилося на зазубрювання «закону божого», який викладав піп.

Трудящі Лугин брали активну участь у революційній боротьбі. Велику організованість і високу класову свідомість продемонстрували лугинці в 1917 році під час святкування 1 Травня. На багатьох будинках з'явилися червоні прапори та транспаранти «Хай живе Перше травня!», «Геть війну!», «Ми з вами, робітники Росії!». Відбувся багатолюдний мітинг, на який прийшли робітники шкіряного заводу, селяни та солдати військової частини, що стояла в містечку. Оркестр заграв пролетарський гімн «Інтернаціонал». У своїх виступах солдати, робітники та селяни засуджували війну, вимагали миру, землі, 8-годинного робочого дня.

У вересні 1917 року селяни Лугин взялися за розподіл поміщицької землі. Для приборкання селян прибув загін міліції. Але він не міг нічого вдіяти. Розлючений начальник міліції звернувся по допомогу до начальника Лугинського гарнізону. Однак солдати відмовилися брати участь у придушенні селянського виступу. Лише з допомогою повітового комісара, який представляв в Овруцькому повіті Тимчасовий буржуазний уряд, поміщику вдалося утримати землю.

Про перемогу Жовтневого збройного повстання в Петрограді населення містечка довідалося від солдатів місцевого гарнізону. Трудящі схвалили ленінські декрети і вирішили негайно приступити до їх здійснення, але на перешкоді стала буржуазно-націоналістична Центральна рада.

В січні 1918 року радянські війська визволили Лугини від військ Центральної ради. Було встановлено владу Рад. Тоді ж створено революційний комітет, який очолив більшовик А. І. Нагорний. До його складу увійшов також колишній матрос крейсера «Аврора» С. П. Нестеренко, який брав участь у зустрічі В. І. Леніна трудящими Петрограда в квітні 1917 року. Ревком розпочав розподіл поміщицької землі, формував загони для боротьби з контрреволюцією. Але в лютому 1918 року на Україну вдерлися австро-німецькі загарбники.

Окупанти та їх прислужники — українські буржуазні націоналісти відновили в містечку старі порядки, встановили жорстокий окупаційний режим. Та наприкінці 1918 року німецьке командування змушене було евакуювати свої війська. На початку 1919 року із Лугин вигнано банди контрреволюційної буржуазно-націоналістичної Директорії. Проте боротьба з петлюрівцями на цьому не закінчилася. Влітку 1919 року, розвиваючи наступ на Київ, вони захопили майже всю територію Волині і суміжної з нею Подільської губернії. В руках Червоної Армії залишилася частина Овруцького повіту з Коростенським залізничним вузлом, містечком Лугинами та рядом інших населених пунктів.

На цій території оборону тримала 12-а радянська армія, до складу якої входила 44-а дивізія під командуванням М. О. Щорса. Літо й осінь у районі Коростенського вузла йшли запеклі бої. І лише в грудні 1919 року, після визволення Києва від денікінців, настав тимчасовий перепочинок.

Радянське будівництво було перерване окупацією Лугин військами буржуазно-поміщицької Польщі, яка тривала в містечку з 26 квітня по 24 червня 1920 року. На другий день після визволення створено революційний комітет, до складу якого увійшли М. А. Томашевський, А. І. Нагорний, Г. К. Нестеренко, Н. І. Іванченко та І. П. Нестеренко. Його очолив політпрацівник 58-ї стрілецької дивізії М. А. Томашевський.

4 липня 1920 року тут відбувся волосний з'їзд незаможних селян, на якому обрано комітет незаможних селян (І. С. Бовсунівський, Г. Й. Бовсунівський, Ю. С. Нестеренко, К. С. Озерчук та І. М. Миколайчук). 15 липня з ініціативи ревкому та політвідділу 58-ї стрілецької дивізії на честь відкриття II конгресу Комінтерну проведено тиждень по впорядкуванню містечка. Чималу увагу активісти містечка приділяли агітаційно-масовій роботі серед селян. Активну участь у здійсненні політики партії на селі брали члени комсомольського осередку, створеного ще в листопаді 1919 року. Навесні 1921 року в зв'язку з паливним голодом у Лугинах з місцевого населення створюються спеціальні загони, які заготовляли паливо для залізниць.

Вирішувалися також питання культурного будівництва. В сельбуді, хаті-читальні проводилися читки газет і бесіди, працювали політгуртки та гуртки художньої самодіяльності. У проведенні масово-політичної роботи допомагали політпрацівники 58-ї стрілецької дивізії. Будувати нове життя трудящим перешкоджали численні куркульсько-націоналістичні банди. В районі Лугин діяла в той час банда Солов'я. Бандити нападали на радянських активістів, грабували жителів. Особливо активізувались їх дії, коли 1921 року на території Овруцького повіту з'явилася банда Тютюнника. Для відсічі бандитам було сформовано спеціальний загін з комсомольців і молоді Лугин, Коростеня та інших населених пунктів. Разом з дивізією Г. І. Котовського загін відважно бився з ворогами Радянської влади.

Якось банда Тютюнника намагалася переправитися через річку Уж. Підступи на міст прикривала група червоноармійців. Стримати натиск бандитів не вистачало сил. Щоб зірвати переправу, комсомолець К. Г. Бовсунівський (народився в с. Бовсунах) обв'язався гранатами і пішов на міст. Вороги кинулися до нього. Пролунав вибух. У річку полетіли трупи бандитів й уламки моста. Ціною свого життя сміливець зірвав плани бандитів.

Після розгрому бандитизму в центрі уваги комуністів та активістів містечка залишалися питання сільськогосподарського виробництва. Вживалися заходи щодо ізоляції куркулів, організовувалася допомога бідняцьким та середняцьким господарствам. Високу політичну свідомість й інтернаціоналізм проявили трудящі Лугин під час надання допомоги голодуючим Поволжя. З ініціативи комуністів і комсомольців у селах волості було проведено збір хліба. За 10 днів на зсипний пункт поступило понад 200 пудів хліба.

З 1923 року Лугини стали районним центром. Незабаром тут відбувся перший районний з'їзд Рад, який обрав місцеві органи влади. Учасники з'їзду надіслали В. І. Леніну вітальну телеграму. Тоді ж оформилася районна партійна організація, яка очолила боротьбу трудящих району за здійснення планів соціалістичного будівництва. 1 лютого 1923 року в Лугинах створено сільськогосподарську артіль, до якої ввійшло 12 родин. З 1924 року артіль називалася «Червона гірка». Друга сільгоспартіль «Незаможник» виникла 1 березня 1923 року. Артілі одержали від держави кредити на придбання худоби, реманенту тощо.

1925 року в Лугинах створено сільський партійний осередок у складі 14 комуністів. Секретарем його обрали голову сільської Ради С. Ф. Драбинястого. Діяльність партійного осередку була багатогранною — впровадження соціалістичних засад у сільськогосподарське виробництво, ліквідація неписьменності, організація культурно-масової роботи. В 1929 році розпочалася суцільна колективізація. На базі сільгоспартілей в Лугинах організувалися два колгоспи — ім. Г. М. Димитрова та ім. Й. В. Сталіна. Перший об'єднував 115 дворів (456 чоловік) і мав 400 га землі; другий — 120 господарств (480 чоловік) і — 500 га землі.

Спираючись на підтримку держави, луганські колгоспи поступово зміцнювали свою економіку. Особливо велике значення в організаційному і господарському зміцненні їх відіграла МТС, створена в Лугинах 1932 року. В роки довоєнних п'ятирічок серед луганських хліборобів широкого розмаху набули ударництво і стахановський рух. Однією з перших ударниць стала ланкова-льонарка М. Д. Бовсунівська. Вона користувалася великою повагою серед населення. У 1940 році трудящі Лугинського району обрали її депутатом Верховної Ради СРСР. Далеко за межами району були відомі імена ланкових-льонарок Я. М. Яковенко та М. Л. Самчук. За вирощення високих урожаїв льону в 1939 році вони стали учасниками Всесоюзної сільськогосподарської виставки. Їх відзначили пам'ятними медалями виставки.

Водночас з розвитком економіки поліпшувалося і медичне обслуговування населення. 1940 року в районній лікарні на 50 ліжок працювало 19 медпрацівників, у т. ч. 6 лікарів. Зріс загальноосвітній та культурний рівень трудящих. У Лугинах повністю було ліквідовано неписьменність, здійснено закон про загальну початкову освіту. Тут діяли середня школа, районний будинок культури, бібліотека. Далеко за межами області славився луганський чоловічий хор. До його репертуару входило чимало пісень, складених у районі. 1939 року хор виступав на Всесоюзній сільськогосподарській виставці у Москві. Пісні у його виконанні були записані на грампластинки і розповсюджені по всій країні.

Розбійницький напад фашистської Німеччини на Радянський Союз перервав мирну творчу працю жителів Лугин. У перші ж дні війни понад 500 луганців стали на захист рідної Батьківщини. З наближенням фронту почали формуватися підпільні групи. Для керівництва ними було створено підпільний райком партії, який очолив П. Й. Нагорний. Тоді ж створено підпільний райком ЛКСМУ на чолі з Г. Ф. Бичківським. 9 серпня 1941 року після запеклого бою гітлерівці вдерлися в Лугини. Почалися чорні дні німецько-фашистської окупації.

Першою боротьбу проти окупантів розпочала партійно-комсомольська група під керівництвом А. А. Жука, до складу якої входили комуніст М. А. Пейчадзе, комсомолець В. С. Оржановський, безпартійні активісти Ф. І. Жук, П. М. Нестеренко та інші. Більшість її членів — колишні працівники Луганської МТС. Під керівництвом підпільного Лугинського райкому партії підпільні групи влаштовували диверсії, розповсюджували серед населення зведення Радянського інформбюро про становище на фронтах, добували зброю для партизанів і повідомляли їх про наміри каральних загонів поліції та гестапо.

Вночі 13 вересня 1941 року народні месники здійснили збройний напад на ворожу похідну танкоремонтну майстерню, яка містилася поблизу залізничної станції Лугини. Знищивши охорону, вони вивели з ладу 6 танків та 27 вантажних машин. На початку 1942 року Ф. О. Пашинський і М. А. Пейчадзе спалили склад з боєприпасами та награбованим майном. Поліції вдалося вистежити секретаря підпільного райкому партії П. Й. Нагорного. Після його страти райком очолив І. Г. Сторожук.

Перемога радянських військ під Москвою та Сталінградом ще більше активізували підпільну та партизанську боротьбу в цілими сім'ями. Так, 8 чоловік із сім'ї М. Д. і П. Г. Шапарчуків влилося в партизанський загін ім. О. В. Суворова. 21 грудня 1942 року партизани загонів «За перемогу» та «25 років Радянської України» разом з підпільниками знищили в Лугинах гарнізон поліції, захопили багато гвинтівок, автоматів, патронів. У підготовці операції активну участь брали підпільники комсомолка Г. В. Флюгрант, її батько В. М. Флюгрант, П. М. Фітільов, О. Л. Ковальчук та інші.

У квітні 1943 року група месників з партизанського загону «25 років Радянської України» поблизу Лугин висадила у повітря залізничний міст на магістралі Київ — Сарни. У бою загинув росіянин командир загону лейтенант В. П. Фільков, якому посмертно присвоєно звання Героя Радянського Союзу. На честь героя в центрі Лугин встановлено пам'ятник. У червні 1943 року героїчно загинули підпільники В. С. Оржановський та М. А. Пейчадзе. Вороги схопили їх у той момент, коли патріоти готували підрив електростанції. У серпні фашисти заарештували Ф. О. Пашинського, Ф. І. Жука та П. М. Нестеренка. Гітлерівці по-звірячому катували народних месників, намагаючись дізнатися про інших підпільників та партизанів. Але їм не вдалося чогось добитися. Тоді гітлерівські душогуби відвезли героїв до коростенської в'язниці, де вдавалися до більш витончених тортур. Зрозумівши, що всі спроби примусити підпільників говорити марні, кати у вересні стратили відважних патріотів.

Тим часом під ударами Червоної Армії фашистські війська відходили на захід. 30 грудня 1943 року, виконуючи завдання командування 60-ї армії, партизанські загони з'єднання С. Ф. Маликова визволили від загарбників Лугини, а незабаром сюди вступили передові частини 1-го Українського фронту. Представники багатьох національностей Радянського Союзу полягли смертю хоробрих, визволяючи Лугини від гітлерівської нечисті. 1946 року на честь воїнів-визволителів встановлено пам'ятник. В перемогу над німецько-фашистськими окупантами певний вклад внесли 897 жителів Лугин, які відважно билися на фронтах і в тилу ворога. 296 луганців віддали своє життя за Батьківщину, 742 — нагороджені орденами й медалями. Учасником оборони Ленінграда був С. В. Дорошкевич.

Сталінград захищали І. П. Драчевський та І. Л. Бех. Під час оборони Кавказу і визволення Праги відзначився І. П. Бахур. З першого і до останнього дня війни перебував у діючій армії Г. Д. Кубаткін. Його нагороджено орденами Леніна і Вітчизняної війни 2-го ступеня, двома орденами Червоної Зірки та багатьма медалями. Орденами Слави 2-го і 3-го ступенів й багатьма медалями відзначено І. С. Бовсунівського, трьома орденами Червоного Прапора, орденами Червоної Зірки, Олександра Невського, Вітчизняної війни 2-го ступеня та кількома медалями — П. Г. Синенького.

За час окупації фашисти завдали великої шкоди господарству Лугин. Вони спалили десятки жител, зруйнували колгоспні будівлі, школу, лікарню, клуб, вивезли на каторжні роботи до Німеччини понад 200 юнаків і дівчат, розстріляли і замучили близько тисячі громадян. Долаючи неймовірні труднощі, лугинці самовіддано працювали на відбудові зруйнованого господарства. Все доводилося починати спочатку. МТС відновила свою діяльність, маючи 3 трактори. Основними знаряддями праці були кінний плуг, лопата, серп, коса та ціп.

У ті нелегкі роки зусиллями трудящих, керованих комуністами, господарство Лугин поступово відроджувалося. 1944 року колгосп ім. Г. М. Димитрова першим у районі виконав план хлібозаготівель. Завдяки проведенню недільників за короткий час відбудовано основні виробничі приміщення МТС та колгоспів. На трудові подвиги людей надихали перемоги Червоної Армії, що добивала гітлерівців. По дві норми за сезон виконував тракторист-комсомолець О. А. Слинчук. 1945 року комсомольсько-молодіжна бригада К. М. Нестеренка виконала річний план достроково. Високих показників добився також тракторист Г. Г. Іванченко. Завдяки самовідданій праці колективу механізаторів Луганська МТС до Дня Перемоги виконала річний план тракторних робіт. У зв'язку з цим трудовим досягненням надійшла вітальна телеграма від Народного комісаріату земельних справ УРСР.

Налагоджувалася культурно-освітня робота. Відновили діяльність середня школа, будинок культури, лікарня. Після ліквідації тяжких наслідків гітлерівської окупації сталися значні зрушення в господарському й культурному житті Лугин. Економічно зміцнів колгосп «Україна», створений 1958 року на базі об'єднання двох господарств. Нині він має 3561 га сільськогосподарських угідь, у т. ч. 1950 га орної землі, 460 га лук і пасовищ, 720 га лісу. Провідними культурами в господарстві є льон та картопля. Тваринництво — м'ясо-молочного напряму. Значна питома вага в господарському балансі належить птахівництву. Колгосп електрифіковано. Господарство має 16 тракторів, 10 комбайнів, 11 вантажних автомашин та багато іншої сільськогосподарської техніки. Всі трудомісткі процеси в тваринництві і рільництві механізовано.

На основі запровадження комплексної механізації та сучасної агротехніки-колгосп рік у рік збільшував виробництво картоплі, льону та продуктів тваринництва. 1971 року вирощено в середньому по 245 цнт картоплі з га, а механізована ланка Л. М. Петренка зібрала по 308 цнт на кожному з 60 га. За сумлінну працю і високі виробничі показники багатьох колгоспників відзначено урядовими нагородами. Майстра високих урожаїв картоплі Л. М. Петренка нагороджено орденом Трудового Червоного Прапора. Щороку по 10—12 цнт льоноволокна з га вирощувала ланкова-ветеран М. Д. Бовсунівська. Вона удостоєна ордена Леніна. За високі надої молока орденом Трудового Червоного Прапора нагороджена доярка Т. І. Скакун. Голову колгоспу, одного з його організаторів, Б. Я. Краснощокого відзначено орденом «Знак Пошани». Льонарки М. Д. Бовсунівська, А. П. Нестеренко, П. М. Шиманська були учасницями Всесоюзної сільськогосподарської виставки 1954 року.

Традиційним стало проведення в селищі районного конкурсу механізаторів. 1972 року тракторист колгоспу «Україна» Л. М. Петренко зайняв на ньому друге місце. Він виявив ґрунтовні знання довіреної йому техніки і високу майстерність у справі вирощування сільськогосподарських культур. Великою виробничою організацією є Луганський лісгоспзаг, за яким закріплено 30 591 га лісу. До його складу входить 6 лісництв. Найбільше з них — Луганське. Підпорядкована йому лісова площа становить 6413 га. Крім заготівлі лісу, лісгоспзаг провадить заготівлю різноманітної корисної лісової продукції.

До найбільших підприємств селища належить також районне об'єднання «Сільгосптехніки». У рік 50-річного ювілею Радянської влади об'єднання виконало робіт на суму 627,9 тис. крб. (замість запланованих 538 тис. крб.). За першість у соціалістичному змаганні по заготівлі й вивезенню місцевих органічних добрив механізований загін відділення на чолі з О. П. Карплюком відзначено перехідним Червоним прапором обкому КП України та облвиконкому. Чудовими трудовими звершеннями жителі Лугин зустріли 100-річчя з дня народження В. І. Леніна, XXIV з'їзд КПРС. На честь цих знаменних подій на підприємствах райцентру розгорнулося масове соціалістичне змагання за дострокове виконання завдань восьмої п'ятирічки. Ініціатором його виступив колектив райоб'єднання «Сільгосптехніки». Всі підприємства успішно виконали взяті зобов'язання. Високих виробничих показників добився колгосп «Україна». У день Ленінського ювілею 295 трудящих райцентру нагороджено медаллю «За доблесну працю. На відзнаку 100-річчя з дня народження Володимира Ілліча Леніна».

Партійні, комсомольські організації та селищна Рада депутатів трудящих провели значну організаторську й ідейно-виховну роботу, мобілізуючи трудівників колгоспу та підприємств на дострокове виконання соціалістичних зобов'язань, взятих на честь 50-річчя утворення СРСР. Працівники підприємств успішно виконали виробничу програму другого року дев'ятої п'ятирічки. Так, хлібозавод виконав своє планове завдання на 101, лісгоспзаг — 102, друкарня — 103, побуткомбінат — 101 проц. Промислові підприємства селища виробили й реалізували продукції у 1972 році на 2628 тис. крб. Працівники ферм колгоспу «Україна» також успішно справилися з планом продажу державі тваринницької продукції. План продажу м'яса 1972 року виконано на 139 проц., молока — 113 проц., яєць — 127 проц. Високопродуктивною працею відзначилися доярки Г. М. Тимощук, М. І. Неук, А. Й. Чудак, Є. С. Нестеренко. Незважаючи на несприятливі погодні умови, в колгоспі вирощено зернових по 14,5 цнт, картоплі 165 цнт, льоноволокна 5 цнт з гектара.

Включившись у всесоюзне соціалістичне змагання за дострокове виконання завдань третього, вирішального року дев'ятої п'ятирічки, працівники промислових підприємств селища докладають усіх зусиль, щоб виробничий план завершити до 25 грудня 1973 року; колгоспники борються за вирощування 16 цнт зернових, 6 цнт льоноволокна, 230 цнт картоплі з га, вироблення на 100 га сільськогосподарських угідь 65 цнт м'яса, 330 цнт молока. Багато уваги приділяється житловому й соціально-культурному будівництву, поліпшенню побуту населення і впорядкуванню селища. В роки восьмої п'ятирічки в Лугинах зведено 148 житлових будинків. 350 квартир газифіковано. У 1965— 1970 pp. споруджено школу на 640 місць, поліклініку та лікарняний корпус, дитячий комбінат на 140 місць, готель на 40 місць, гуртожиток для робітників «Міжколгоспбуду» та 3 житлові будинки. Для працівників райоб'єднання «Сільгосптехніки» на 28 квартир. Останнім часом відкрито побутовий комбінат із столярною, взуттєвою і швейною майстернями, фотографією, ательє ремонту радіотелевізійної апаратури. Реконструйовано парк відпочинку, заасфальтовано центральні вулиці. До послуг населення — 16 магазинів.

Рік у рік поліпшується охорона здоров'я трудящих. Тепер у Лугинах є лікарня на 150 ліжок, поліклініка, дитяча консультація, пологовий будинок, санепідемстанція та аптека. В них працює 23 лікарі і 102 чоловіка середнього медперсоналу. Медичні заклади обладнані найновішою апаратурою та устаткуванням. Лікаря районної лікарні І. П. Петракова за сумлінну працю в 1959 році нагороджено орденом Леніна. Малята виховуються в дитячих яслах і садку. В селищі працюють середня і восьмирічна школи та вечірня школа працюючої молоді, в яких 74 педагоги навчають понад тисячу учнів. У складі педколективів шкіл багато досвідчених учителів. За багаторічну плідну роботу по комуністичному вихованню молодого покоління X. А. Мілявську нагороджено орденом Леніна, а М. X. Собчук — орденами Леніна і «Знак Пошани». Учителі приділяють велику увагу інтернаціональному вихованню учнів. Організовуються подорожі до міст Радянського Союзу, ведеться листування з піонерами й комсомольцями Білорусії, Вірменії, Узбекистану, Латвії та інших братніх союзних республік. Вірменські друзі нещодавно надіслали подарунок учням середньої школи — свої журнали, газети, книги. Із числа вихованців луганських шкіл 70 працюють учителями, 20 — лікарями, 28 — інженерами, 20 — викладачами інститутів, 36—агрономами.

1972 року в селищі створено народний краєзнавчий музей на громадських засадах. Він став одним із центрів виховання молоді на революційних, бойових і трудових традиціях нашого народу. В тому, що Лугини ростуть і впорядковуються, що з кожним роком розвивається їх господарство, поліпшуються побутові умови населення і задовольняються його культурні запити, велика заслуга селищної Ради депутатів трудящих.