Археологія – родинна “справа” П.А. і О.П.Косачів у Новоград-Волинському повіті.

О. Провоторов, член Національної спілки краєзнавців України.

Майже 22 роки тому мнi пощастило першому знайти і дослідити у тоді ще відділу рукописів ЦНБ АН УРСР невідоме листування П.А. і О.П.Косачів з двома видатними українцями – В.Б.Антоновичем і О.Ф.Кістяківським (біля 30 листів). П’ять років тому В.В.Вітренко під час підготовки до видання “Історії міста”, скопіював іх і знайшов ще дещо цікаве. Але всьому свій час.

Треба, мабуть, нагадати, що саме В.Б.Антонович і О.Ф.Кістяківський були шаферами (свідками) на весіллі Косачів з боку Петра Антоновича. Перший – видатний історик, археолог, археограф, етнограф, нумізмат і член-кореспондент Петербурзької Академії наук, другій – видатний юрист і історик, доктор кримінального права, один з фундаторів Південно-Західного відділу Всеросійського географічного товариства – неофіційної української філії Академії наук; обидва - видатні українські громадські діячі. З молодим П.А.Косачем іх поєднала і здружила спільне навчання в Київському університеті Св. Володимира і активна спільна діяльність заснованої В.Б.Антоновичем “Громади” (“Старої Громади”, разом з М.П.Драгомановим і М.В.Лисенко та інш.).

Нашу увагу привернули два листи Звягельського періоду життя родини Косачів, написаних 1876 р. до В.Б.Антоновича но з однієї теми. Перше Олени Пчілки (без кінця) з Новоград-Волинського (Мирополя?), друге – Петра Антоновича.

Чисельні старожитності нашого краю здавна привертали увагу як дослідників, так і широкого загалу. Особливо цей інтерес підвищився у другої половині XIX ст., коли розпочався перший етап археологічного вивчення Звягельщіни (Новоград-Волинського повіту). Це трапилось після створення у 1859 р. імператорської археологічної комісії і передачі ії функцій на місцях губернським статистичним комітетам.

Недарма про свої перщі враження від нашого міста П.А.Косач писав «Глухий, забутий владою і Богом закутень. Власне, чи місто чи село? Зусібіч ліси, болота. Дорога занедбана. Найчастійше нею їздять археологи і поліцейські чини…».

Звісно, осторонь від вивчення археологічної спадщини нашої Звягельщіни не залишилась і родина Косачів. Зазначені листи дуже красномовні, тому наводимо іх повністю (публікується вперше):

Многоуважаемый Владимир Бон[ифатьевич – О.П.]

Может быть, моё сообщение будет лишним, но я на всякий случай сделаю его, чтобы не пришлось жалеть, если Вы не получите сведения из других источников. Дело в том, что в Новоград-Волынском уезде подле самого села Колодяжного (находящегося в 4 верстах от Мирополя и в 7 верстах от железнодорожной станции Полонное) открылась, как кажется, очень интересная археологическая находка: обвалившийся кусок оврага обнаружил какую-то подземную каменную постройку с дверями, залитыми свинцом (так гласит рапорт становому приставу).
Жаль будет, если Полонский пристав, хотя и даст знать Житомирскому статистическому комитету, но предварительно распорядится с находящейся своею более чем вандальскою рукою, вскрыв постройку сам, как он по слухам, собирается это сделать.
Разумеется, кроме предположений, никто ничего определенного о склепе сказать не может. Один говорит «може гроши», другой, любящий выпить, Возражает – «може бути старый погреб с винами» и т.д., что несомненные уже обстоятельства дела такие: постройка до сих пор находится под землею, в пустынном месте, вдали от всякого жилья и даже с отсутствием теперь всяких следов построек поблизу оврага.
Мне случалось бывать в этих местах: поверхность земли богата оврагами с маленькой речечкой, впадающей в Случь, которая (Случь) протекает тут же и имеет берег, обращенный к Колодяжному, довольно высокий, обрывистый. Между народом ходят слухи, что в этом месте был когда-то в незапамятные времена большой город, то есть это та же легенда, которая ходит везде, где сохранились остатки городищ (по здешнему замчищ).

Сейчас получены разъяснения от приехавшего в Новогр[ад-Волынский – О.П.], на съезд, мирового судьи, который видел постройку своими глазами и говорил следующее: Пристав уже начинал копать и бросил, пришедши к заключению, что это старый кирпичный завод.
Хвала богу, что внушил ему сию мысль, так как между тем постройка представляет собою следующее : «стены очень толстые и кладка кирпича на свинцовом цементе; кирпичи старые, каких [теперь – О.П.] нет. Где копал пристав, идёт узкий коридорчик. Местность над всею окрестностью господствующая.
Ну, что, думаю я себе, если это из числа тех древнейших каменных построек в горе, о которых Вы мне рассказывали и которые Вы ещё только предполагаете где-то в Подольской губернии, храня от петербуржцев? Одно предположение о том, что находка во всяком случае важная в арх[еологическом – О.П.] отн[ношении – О.П.], заставляет усиленно биться даже моё сердце и писать Вам, рискуя, что может быть Вы только посмеётесь над моею горячностью, – настоящим сообщением.

Петр Ант[онович – О.П.]. должен по делам ехать 29 окт. в м.Мирополь, и, если Вы пожелаете, можете прислать ему телеграмму на станцию Печановку о Вашем желании приехать туда. Он может ждать Вас в Мирополе до 31–го окт. Мирополь от Печановки (где вы должны будете высадиться), – в 6 верстах и, по телеграмме, Вам будут высланы лошади, с тем чтобы привезти Вас в Мирополь доставить Вас и забрать вместе с П.А. «к месту назначения» – к мурованной постройке. Я почти уверена, что вы приедете и меня очень подмывает сорваться и себе. И так до свидания.
Мама Ольги Косач.

Досить незвичний підпис свідчить про те, що Олена Пчілка вже знала про свою вагітність і вочевидь Косачі чекали саме дівчинку, якої заздалегідь вирішили дати ім’я матері (майбутня Олеся Зірка народилась вже наступного року)

1 ноября 1876 г.
Мирополь

Все эти дни в бури и метели шатаясь по югу уезда я чрезвычайно боялся чтобы Вы, Владимир Бонифатьевич, не рискнули ехать сюда из- за развалин, о которых Вам сообщила жена; так как разочарование от этой поездки ждало бы Вас страшное.

Я был на развалинах и не нашел ничего важного, свинца никакого, дверей тоже не бывало. Всё это фантазии рассказчиков. Кирпичная кладка не старая. Всё откопанное не больше Вашего кабинета. Когда обнажились стены этой постройки жид с 4 крестьянами разбили её, хозяйничал в склепе двое суток. Затем жид дал знать волости.
Приехал становой и с целой деревней крестьян – разметал большую часть открывшийся при обвале постройки. Продолжается ли она под горой не знаю, нельзя определить. По разрушенному нельзя сказать что это за постройка была, но можно предполагать что или склеп или погреба. Говорят при становом нашли две человеческих косточки. Из рассказов в этом с .Колодяжном был когда-то монастырь и могил много по горе. В одной из могил несколько лет назад рылись какие-то приезжие ученые, нашли скелеты (по одному в могиле) и с одного из скелетов взяли с руки перстень. Были ли другие находки неизвестно.

Сообщаю всё это ради удовлетворения Вашего археологического любопытства задетого Ол[ьгой- О.П.]. Петр.
Представьте: никак не нахожу Мунарева и Болохова! Есть Мухарев, есть Мирутин а о Болохове и слыхать не слыхать. Но впрочем если я досижу здесь до весны а Вы приедете в Болоховскую землю, то мы должны будем отыскать всё, что Вами обретено в летописи!
Желаю Вам с Варварой Ивановной и детьми всего доброго. П.Косач».

Перше питання – хто ж з них був правий? А праві були обох. Адже Олена Пчілка перша звернула увагу В.Б.Антоновича на наявність у Колодяжному археологічної памятки, яка згодом виявилось городищем літописного Колодяжнина, який у 1241 р. не змогли здолати війська Батия. Правий був і П.А.Косач – після двох діб праці «жида с 4 крестьянами” і “вандальской руки” станового пристава В.Б.Антоновичу у Колодяжному дійсно робити було нема чого!

Але на цьому дослідження Косачів не зупинилось.На жаль, документів про продовження і закінчення цієй історії ми не маємо. Хтось скаже – ну знов це Колодяжне. Дійсно Колодязне, але вже наше! Яку цінність мають ці листи до історії нашого міста? По-перше з листа П.А.Косача слідує, що В.Б.Антонович націлював його на вивчення Болохівської землі і пошук ії міст. По-друге, що чи за викликом, чи під час приїзду у гості, В.Б.Антонович вочевидь неодноразово бував у нашому місті і повіті і вивчав старожитності нашого краю.

На жаль більшисть листування до родини Косачів чи втрачено чи досі не введено у науковий обіг. Нам досі не пощастило побачити жодного документу з т.зв. “львівського” архіву родини Косачів, який залишила у Львові у 1945 р. О.П.Косач-Кривенюк під час переїзду до Праги. А його передали згодом до АН УРСР і де він?

Вивчення інших матеріалів особистого архіву В.Б.Антоновича принесло нам нові цікаві знахідки. Корпус документів під назвою «Материалы для историко-географического словаря, собранные В.Антоновичем – выписки из разных источников про населенные пункты Новоград-Волынского уезда Волынской губернии» має більше десяті виписок по городищам і курганам нашого повіту з зазначенням джерела «Сообщение П.А.Косача». Серед них головна – про наявність саме двох городищ біля с.Ржадківка з зазначенням, що це городища стародавнього Возвяголя.

«Реєстр городищ на Київщині і Волині» в архіві В.Б.Антоновича, складений за результатами анкетування волостей (кінець 70-ч років XIX ст.), містить і копію донесення Романовецької волості про наявність лише одного городища біля с.Ржадківка. Але на полях Реєстру - малюнок рукою В.Б.Антоновича з зображенням ізгину річки, другого городища і підписом «Рядом другое. Звягель».Тобто малюнок красномовно свідчить – В.Б.Антонович ці городища оглядав раніше особисто.

До речі, анкета, розроблена Д.Я. Самоквасовим у 1873 р., містила питання про наявність легенд – по городищу Возвянголя ніяких легенд не вказано. Звісно, за спогадами Олени Пчілки родина Косачів дуже часто бувала в маєтку В.Д.Уварова у с.Олександрівка. Не побачити з лівого берегу, з маєтку друге городище було неможливо. Ось таким чином з листування, інших матеріалів і виходить, що першими відкривачами городищ літописного Возвяголя були не І.П.Русланова, М.П.Кучера і Б.А.Звездецькій, який першим іх всерйоз розкопав, а саме П.А.Косач, В.Б.Антонович і вочевидь О,П.Косач, бо наведенні вище ії листи підказують – без Олени Пчілки не обійшлось і тут!

Ось така була родинна археологічна “справа” Петра Антоновича і Ольги Петрівни Косачів на терені Звягельщіни (Новоград-Волинського повіту) під час Звягельського періоду життя родини.

Знайдені листи – унікальне свідчення життя і справжнього українського патріотизму батьків Лесі Українки. Він проявився в даному випадку у наполегливому вивченні історії рідного краю, бережливого відношення до ії матеріальних свідчень, історичної пам’яті власного народу, що згодом вони передали дітям.

PS. В дні ювілею Лесі Українки пригадались слова М.Жванецького: “Все ж таки є щось в цьому ґрунті!”, адже найбільш відомі згодом діти Косачів народились саме у нашому стародавньому місті, древні городища якого відкрили іх батьки!!