Революційні події у Новограді-Волинському та на Звягельщині на початку ХХ століття.

Міне Смоляр (? — ?), колишня жителька містечка Кам’яний Брід, після еміграції оселилася в м.Лос-Анжелес, США, так описує працю на місцевому фаянсовому заводі Фішела Зусмана: «На заводе тогда работало 1200 рабочих, половина из которых были крестьяне из окрестных сел... Работали 12 часов в день, в некоторых специальностях существовало определенное классовое разделение на высшие и низшие слои. Живописцы...были самыми высокооплачиваемыми сдельными рабочими, и пользовались авторитетом в местной иудейской общине.... Ко второй категории относились те, кто изготавливал изделие из сырой глины. Третья категория состояла из тех, кто работал с необработанными сухими изделиями возле печей обжига. Для этого нужны были здоровые плечи и сильные руки.... Похороны работавших были частыми.... Большинство жертв были рабочие, изготавливавшие изделия из сырой массы. Кроме густой пыли, мокрая глина содержала химические вещества, которые проедали легкие за очень короткое время. Если умершему уже было 38 лет, то на похоронах, утешая, говорили: Чтоб никто не умирал моложе его...»

Ета Гофман (? — ?), колишня мешканка Кам’яного Броду, яка пізніше після еміграції також оселилася в м.Лос-Анджелесі, згадує про містечко і фаянсовий завод Зусмана таке: «Бедность местечка была безграничной. Зарплата заводских рабочих составляла от 5 до 8 рублей в неделю. Поэтому на фабрике вынуждены были работать 8-летние дети, чтобы семья могла как-то прожить... Зарплата рабочего была нищенской, а служащие — кассир, бухгалтер, директор и др. — жили за счет голодающих. Мой отец был одним из более счастливых, поскольку у него было больше детей, которые вместе приносили больше денег. Все вместе мы зарабатывали до 10 рублей в неделю. Чтобы не испытывать нужды, мама с детьми должна была еще обслуживать полдюжины чужих людей, квартирантов, работавших на заводе...Эксплуатация была ужасной. Работали с шести утра до шести вечера. Три гудка, исходившие от большой трубы,...пугали рабочих. Первый гудок поднимал их с постели, второй требовал, чтобы они уже ждали перед воротами завода, третий означал, что следует стоять у станка. Если кто-то опаздывал на одну минуту, ворота перед ним закрывались, и он терял целый рабочий день, испытывая из-за этого большую нужду.... Однажды на мой вопрос: — Почему не работают директорские дети, у которых есть все самое лучшее, а только бедные дети, работающие тяжело и которые не едят хлеба досыта? — моя умная мама вздохнула и ответила: — Не задавай, дитя мое, трудных вопросов. Так суждено».

Вихідець із Городниці Беніамін Кац (? — ?), який пізніше емігрував до Ізраїлю і оселився у Тель-Авіві, згадував: «...Каторжный труд на заводе (мається на увазі порцеляновий завод Зусмана — В.В.) классовую борьбу с хозяином, который однажды на юбилей посетил свою собственность, и пожарная команда встречала его, словно во время пожара. Страх напал на местечко: хозяин приезжает! Как выглядит он? Всю жизнь проработали жители Городницы на заводе и не видели, для кого они гребут золото. Служащие рассчитывались с ними карточками, на которые потом покупалось пропитание. И вдруг — приезжает хозяин! Гудят фабричные сирены. Работа останавливается, все в рабочей одежде мчатся к воротам.... Бегут со всех сторон, из закоулков, базара.... — Где горит?!

Ужасно гудят сирены, пожарники носятся с бочонками воды, поливая вокруг землю. Все местечко на ногах. Закрывают лавки, мамы бегают за детьми, загоняют в сараи коров, мужики гонят повозки с базара, лошади ржут....
– Гвалт, евреи, где горит?
– Дурак, не горит!
– Что же это значит?
– Наш хозяин приезжает!
– Тьфу, чтоб всем моим врагам так было! Пусть бы уже он сам сгорел, отец наш!
  ...Долго-долго не успокаивается местечко после приезда хозяина. И кто ж его видел? Проехала бричка, запряженная четверкой лошадей, и оставила после себя много пыли и шума....»

Згадувані раніше власник папірні Воловник і власник декількох фаянсових і порцелянових заводів Зусман були євреями, але задля отримання надприбутків нещадно експлуатували своїх робітників, не дивлячись на їх стать, вік, кваліфікацію, національність та віросповідання. Тому різкими темпами зростало у місті та сусідніх містечках соціальне розшарування між невеликою купкою багатих заводчиків, їх прислужниками і основною масою бідноти.

На початку ХХ століття єврейська біднота виявилася більш соціально активною і організованою у місті і окрузі, чому було ще ряд причин, окрім перерахованих раніше.
— Новоград-Волинський став одним із центрів активного розповсюдження ідей хасидизму і сіонізму, які зачіпали практично всі вікові категорії місцевого єврейства і прислужилися до певної міри його духовному і політичному об’єднанню у боротьбі за свою ідентичність.

Хасидизм виник у ХVIII столітті серед євреїв на теренах Польщі та Правобережної України, в основу хасидизму покладено «вчення про благочестя». Фіксуючи наявність соціальних протиріч всередині єврейської общини, хасидизм закликав євреїв до відданного служіння Богу через постійні молитви, фанатичне вивчення релігійних книг, неухильне дотримання релігійних традицій та обрядів і обожнювання релігійних просвітителів, насамперед основоположника віровчення Ізраїля Бешта. У Новограді-Волинському на той час мешкали відомі євреї-хасиди і цадики (проповідники — В.В.), яким приписували дар володіння надприродніми силами. По-суті, хасидизм відбивав у значній мірі класові протиріччя всередині єврейської общини. Серед відомих у місті хасидів слід назвати Йоеля Соріна (? — 1927), який заснував у місті над Случчю єшиву (релігійну школу — В.В.), Шаю-Фішел-даєна (? — ?), Шльомкеле (? — 1945).

Але значна частина місцевого єврейства, зокрема інтелігенція і молодь, розчарувалися в ідеях хасидизму і традиційного іудейства. Багато хто вибрав для себе модні на той час ідеї сіонізму, що став політичною течією традиційного іудаїзму. В основі сіонізму лежить догмат про богообраність єврейського народу і його месіанське повернення до Єрусалиму на прабатьківщину. Через це серед частини місцевих євреїв посилилися еміграційні тенденції, а з огляду на певні перепони до виїзду, що їх чинили царські чиновники, серед майбутніх емігрантів зростало невдоволення існуючою владою, і вони активно підтримували організатора сіоністського руху в Російській імперії В. Жаботинського.

Серед активних організаторів цього руху в місті та в окрузі на той час слід назвати Айзека Арбетмана (? — ?), Шмуль-Цві Зецера (1876 — 1962), Аврума Ческіса (? — ?), Мойше Гехта (? — ?), Пінхаса Мільруда (? — ?), Мойше Дверіса (? — ?) та Шелика Кушніра (? — ?). Питаннями «духовного сіонізму» вперше в місті Новограді-Волинському у 90-х роках XIX ст. займалася група молодих інтелігентів під керівництвом Мордехая-Зеєва Фейєрберга (1874 — 1891), куди також входили, окрім перерахованих раніше осіб, майбутній журналіст Я.Й.Вол (? — ?), Н.Каплан (? — ?) та деякі інші.
— Стосовно євреїв ще продовжували діяти всілякі застереження, що обмежували громадянські права цього етносу, а також часто мали місце відверті цькування з боку місцевих представників царської влади, викликаючи тим самим обурення і супротив у передової частини єврейства.
— Незаможні євреї на Волині, мешкаючи у незвичному для цього етносу політичному, соціальному, економічному і релігійному оточенні, почували себе «гнаною нацією», до якої з підозрою, зневагою і навіть острахом ставилися корінні мешканці.
— В місті і містечках діяли об’єднання «єврейської самооборони» через страх постійних погромів з боку відсталої частини навколишніх селян, яких споювали заможні торговці-євреї, оскільки більшість із них мали патенти на торгівлю горілкою і продавали її в необмеженій кількості. Як приклад, слід знову звернутися до спогадів Гірша Розенфельда, який писав: «Однажды, на праздник Симхас-Тойре в Рогачев прибыла компания сусловских мужиков, которые везли тюки бумаги в Полонное на железнодорожную станцию. Эти мужики очень часто проезжали с грузами через Рогачев. Здесь они останавливались посреди базара возле корчмы, кормили лошадей, пили водку и чем-то закусывали. Но был праздник. Никто из пекарей не продавал хлеб на базаре, корчма была закрыта. Мужики постучали в несколько домов, но никто ничего не хотел им продавать. Тогда они остановили несколько евреев на улице и стали к ним задираться. Слово за слово, и началась драка. Сусловские мужики стали бить окна и избивать любого еврея, который им попадался. В местечке поднялся шум: сусловские мужики бьют евреев! Стали бежать на базар. Я тоже побежал; там я увидел толпу дерущихся и услышал страшные крики. Некоторые мужики срывали замки с лавок, другие били стекла в домах. А евреев на базаре было недостаточно для сопротивления. Вдруг к толпе мужиков от угла базара рванулся Лейви Совис (20-річний учень столяра — В.В.). Держа в руках ножку от стола, он стал ею рубить направо и налево. Мужики увидали свою кровь, испугались и стали бежать в панике к своим подводам, сбивая на бегу друг друга. Но Лейви Совис не успокоился. Тем, кто немного отстал, досталось от него порядочно. Через несколько минут все мужики разбежались....»
— Переважна більшість єврейської молоді (на відміну від української) була письменною, чимало намагалися вчитися в гімназіях та інших навчальних закладах Волинської губернії, виїжджали на навчання до Києва, Одеси, Харкова, де були сильні єврейські громади. Там молоді люди постійно контактували з представниками різних політичних сил, отримували нелегальну літературу, газети і журнали, які привозили додому, роздавали для ознайомлення своїм родичам і знайомим, часто вступали в дискусії, набуваючи практичних умінь політичної пропаганди;
— Місто і містечка стояли на шляхах транспортування політичної літератури від різних політичних угруповань з-за кордону, чимало її осідало на Звягельщині, де створювалися осередки цих угруповань.
— У місті Новограді-Волинському та в повітових містечках Баранівці, Городниці, Ємільчиному і в деяких інших, що були найбільшими центрами ярмаркової торгівлі в регіоні, постійно проводилися великі ярмарки, на яких збувалися вироби промислових підприємств та ремесла, продукти сільського господарства тощо. На ярмарках обмінювалися важливими новинами і чутками, що миттєво поширювалися по всьому повіту і жваво обговорювалися його мешканцями.

З огляду на це із наростанням революційної ситуації на початку ХХ століття саме незаможні єврейські маси являли собою на Звягельщині той матеріал, який міг спалахнути у будь-яку мить. Представники єврейської інтелігенції стали організаторами в місті політичної партії «Бунд», що мала також свої легальні осередки в довколишніх містечках, де жили євреї. Ця політична партія тоді була найвпливовішою радикальною організацією серед місцевого єврейства. Активними прибічниками «Бунду» показали себе мешканці Рогачева лікарі Давид Мойсеєвич Торговець (? — ?), Ель-Мордко Вігдорович Островський (? — ?), вчителі Мойше Новомейський (літературний псевдонім М.Ольгін), Гершон Равребе (? — ?), Гірш Розенфельд (? — ?) та дружина лікаря Торговця Софія (Ольга) Костянтинівна (? — ?). Як члени політичної партії «Бунд» вони організували таємне вивчення з робітниками кам’янобрідського заводу основ політичної економії, штудіювали «Маніфест Комуністичної партії» К.Маркса, читали і обговорювали статті з нелегальної преси.

Гірш Розенфельд, який вважав себе соціалістом, згадував: «В те годы в городах и местечках Волыни разгорелось сильное рабочее движение....под руководством «Бунда». Первые известия о «Бунде» привез в местечко (мова йде про Рогачів — В.В.) студент Киевского университета Аншелес, зять нашего богача Я. Воловника, владельца фабрики папиросной бумаги....Но реальная деятельность началась только после приезда из Житомира представителя «Бунда» Гершона Равребе, родом из Полонного... Равребе предпринимал усилия для организации каменнобродских рабочих.

На мою долю выпало организовать первый кружок (із робітників підприємства — В.В.) в Каменном Броде, поскольку я там немного учительствовал и был знаком со многими рабочими фаянсового завода. Собралась группа из десятка молодых рабочих. К сожалению, их имена я уже не помню. От Житомирского комитета «Бунда» мы получили несколько нелегальных брошюр. Равребе и я специально ездили в Житомир за этой литературой. (Очевидно, вказані брошури були на івриті або на ідиш, оскільки далі автор спогадів зазначає наступне — В.В.) Заодно мы получили несколько русских брошюр, и дело пошло на лад.

Летом мир перед нами открылся по-новому. Мы начали встречаться с каменнобродскими рабочими в живописном лесу в нескольких верстах от местечка. С каждым разом круг слушателей возрастал, а однажды собралось несколько сотен рабочих Рогачева и Каменного Брода. Мы тихо усаживались на бархатисто-мягкую зеленую траву. Когда приходил последний каменнобродский рабочий, подзывали патруль, сдвигались, и Равребе начинал говорить. Тихий шелест деревьев, мерцание далеких звезд и мягкий голос оратора смешивался с дыханием и биением сердец слушателей, и нас всех уносило куда-то в мир иной, желанный мир свободы и равенства.... Когда Равребе закончил, раздались аплодисменты, и рабочие стали выдвигать требования. Казалось, что весь лес прислушивался к нашему галдежу.... Расходились мы с песнями, каждый своей дорогой. Через некоторое время завели разговор об организации забастовки на заводе... Для руководства забастовкой Житомирский комитет «Бунда» прислал старого революционера Хаскеля Лихтмахера, который отсидел шесть лет в Бутырках».

Саме під керівництвом місцевого осередку «Бунду» за допомогою Житомирської організації було проведено у жовтні-листопаді 1903 року на фарфоро-фаянсовому заводі у селищі Кам’яний Брід перший страйк 250 робітників. Зазначені керівники і організатори страйку були тоді заарештовані поліцією і для розслідування переправлені до Новоград-Волинської тюрми. Міські євреї намагалися полегшити долю заарештованих морально і матеріально, передавали їм у в’язницю продукти харчування, книги і листи, а впливові керівники єврейської общини клопотали за них перед повітовими і губернськими властями.

Рогачівська група бундовців мала тісні зв’язки з Новоград-Волинськими бундовцями, серед яких слід назвати Айзека Вайса (? — ?), Шуліма Гехта (? — ?), Алтера Вінарика (? — ?), Давида Перельмутера (? — ?) та сестер Ческіс. З бундовцями співпрацювали і місцеві соціалісти, серед яких виділялися Езра Брахман (? — 1928), який спершу брав участь у діяльності «Бунду», і Егоше Ейдельман (? — ?), та есери, зокрема Нусе Каплан (? — ?) та Борух Ческіс (? — ?), який став потім членом ЦК цієї партії. Активним діячем соціал-демократичної партії став згаданий раніше Аврум Ческіс. Згадка про виникнення у місті групи соціал-демократів відноситься до 1904 року. Її члени та співчуваючі отримували партійні газети «Искра», «Пролетарий» і «Социал-демократ».

Жителі Новограда-Волинського і поліція знали місця, де збиралися представники політичних організацій, але поки що їх не чіпали. Так, одноповерховий будинок Умера-Еліка Шлаєна (? — ?) став сіоністським центром, в іншому будинку на вулиці Гутинській збиралися есери, ще в іншому помешканні, на вулиці Томаринській, відкрито діяли представники «Бунду».

Революційна ситуація в місті, як і по всій Російській імперії, стала швидко розвиватися як реакція на криваві події 9 січня (ст. стиль — В.В.) 1905 року, коли царським урядом була розстріляна у Санкт-Петербурзі мирна демонстрація робітників і студентів. На початку жовтня ситуація ще більше загострилася у зв’язку з оголошенням політичними партіями і профспілками Всеросійського політичного страйку. 17 жовтня цар Микола ІІ видав маніфест, у якому оголосив про часткову свободу і права громадян. Але більшість трудового народу в імперії фактично залишалася безправною. Тому радикальні партії скористалися цим маніфестом із метою нещадної критики царизму як системи і закликали трудящих брати владу у свої руки на місцях.

У виданій до цього часу офіційній історіографічній літературі повідомляється, що «19 жовтня розпочався загальний страйк у Новограді-Волинському... У жовтні страйкували робітники... Новограда-Волинського». Одначе це не зовсім відповідає дійсності, оскільки перебіг тогочасних революційних подій у місті мав складний характер. Звернімося до архівних документів.

У Центральному державному історичному архіві України (надалі — ЦДІАУ) знаходиться «Дело о политической манифестации жителей города Новограда-Волынского 19 октября 1905 года, направленной против царского самодержавия». Починається ця справа повідомленням, що «19 октября 1905 года в г. Н-Волынский состоялась антиправительственная манифестация евреев, что соответствует признакам преступления, предусмотренного ст. 121 Уголовного уложения».

Тут же в справі мається доповідна записка прокурора Житомирського окружного суду прокурору Київської судової палати, у якій говориться: «...Еврейская манифестация в г.Н-Волынский... была вызвана неправильным толкованием Манифеста 17 октября, и население участвовало в этих манифестациях более по заблуждению, нежели вследствие революционной пропаганды. При таких смягчающих вину обстоятельствах уличная манифестация в г. Н-Волынский 19 октября не имела столь серьезного преступного характера, чтобы вызывалась необходимость в немедленных выездах в г. Н-Волынский судебного следователя по важнейшим делам...»

Із цього повідомлення можна зробити декілька висновків:
– згадана маніфестація була пов’язана із критикою царського маніфесту;
– в ній взяли участь місцеві жителі;
– більшість маніфестантів були міськими євреями;
– місцеві чиновники, рятуючи свої шкури від гніву центральних властей, намагалися применшити значення маніфестації, спрямованої проти системи царської влади, і не допустити її розслідування спеціальними чиновниками.