О.М.Провоторов. Член Національної спілки краєзнавців України.
Перша відома православна церква в Звяголе – замкова Микольська дерев’яна готична церква, яку збудував князь Костянтин Іванович Острозький на мурованому фундаменті на початку XVI століття. Вона була трохи зменшеною копією Микольської церкви у Вільно (Вільнюсі), дозвіл на будівництво якої К.І.Острозький отримав 1514 року. Обидві церкви були ідентичними, як за архітектурою, так і за матеріалом.[1-48-49]
Але вже за часів його сина, знаменитого князя Василя-Костянтина Острозького, у документах за 1582 рок з’являются
відомості про наявність вже у Звягелі другої православної церкви. Ця збудована В.-К.Острозьким церква була освячена
як церква Вознесіння Святого Спаса або Преображення Господня. До 1794 року вона мала назву Спаська, а після –
Преображенська.
Між 1621 роком, коли володаркою Звягеля стала його онука Анна-Алоїза Ходкевич (Острозька) і 1636 роком – дата першої літописної згадки про костел у місті і події у ньому, А.-А.Ходкевич (Острозька) переробила замкову Микольску церкву на костел. Це була звична практика ревної католички в православних маєтках ії предків.
Таким чином Спаська церква залишилась єдиним православним храмом у Звягелі. Але це тривало недовго. Після відомих народних заворушень в Острозі у тім самому 1636 році – Спаська церква була, як усі православні храми в острозьких маєтках А.-А.Ходкевич (Острозький) були насильно приведені до унії, тобто стали греко-католицькими.
За 158 років перебування у складі греко-католицької церкви Спаській храм неодноразово горів під час нерідких у ті часи пожеж і неодноразово відновлювався, але завжди як дерев’яний на дубових підвалинах. Останього разу його відновлювали у 1730 році, а в 1777 році була закладена дзвіниця. Саме вигляд оцього відновленого храму дійшов до нас на гравюрі англійського маляра Джеймса початку XIX сторіччя.
У зв’язку з входженням території Волині до складу Російської імперії у 1794 році Спаська і новозбудована у
середині XVIII ст. Троїцька церкви були: перша – повернена, друга – приведена до православ’я, як тоді писали - “до
благочестя”. Але Спаська церква отримала свою другу назву – Преображенська.[1,81-82]
Мешканці міста-українці вітали повернення до віри предків, адже незважаючи на 168 років панування уніатові – вони православну віру зберегли, передаючи ії з покоління в покоління. У 1799 році Преображенська церква стає соборною, тобто головнім храмом Новоград-Волинського єпархіального округу. Саме с цього року день 19 серпня, День Вознесіння Святого Спаса або Преображення Господня став головнім храмовим святом міста.
У 1800 р. за рапортом “по команді” протоієрея Преображенський соборної церкви отця Стефана Симоновича згідно указу імператора Олександра I храм був капітально відремонтовано. Він отримав нові, хоча знов дубові підвалини, були відремонтовані дах і огорожа, прибудовані різниця і пономерна, встановлений новий престол, поновлено опасаніє, огороджена дзвіниця.
З того ж рапорту о.Симоновича видно відношення до православної соборної церкви у Новограде-Волинськом, який
ще формально залишався центром Волинської губернії. З одного боку від собору, в 3,5 м від його огорожі
знаходилися рядком 4 єврейських шинкових будинки і весь кінський навіз від приїжджаючих до шинків коней щоденно
викидався прямо під огорожу храму. З іншого боку прямо під новозбудовану дзвіницю щоденно викидався гній єврейської
худоби. Можна тільки уявити той сморід, який стояв влітку на території храму. Тому в рапорті протоієрей вимагав знести ці 4
єврейських будівлі і огородити дзвіницю.[2,1-15]
Усі ці майже триста років Спасо-Преображенський храм знаходився на розі сучасних вулиць Замкової і Шевченка. Але ще на початтку 40-х років XIX ст. у зв’язку з зростанням числа вірних а, потім, і будівництвом нового тракту Київ-Брест-Литовський було прийнято рішення про будівництво нового, мурованого Преображенського собору. Ще в 1846 р. єпархіальним архітектором був створений його проект.
Але будівництво тракту, необхідність будівництва мосту, виорали значних коштів. На місці іх не було. Подавання революції в Угорщині, Кавказька і Кримська війна значно спустошили державну казну. Лише імператор Олександр II затвердив і проект і асигнував на його будівництво 36359 крб. На місці знайшли аж 525 крб.
Новий храм був збудований на новому місці - на дитинці Звягельського замку. Його освятили 16 жовтня 1861 року. Треба уявляти. що собою являв на той час Звягель. П.А.Косач, “ошелешений” у 1866 р. своїми першими враженнями від Новоград-Волинського, писав про нього: “Забутий владою і Богом закутень. Власне, чи місто, чи село? Зусібіч ліси, болота. Дорога занедбана..”. Новий храм став архітектурною домінантою міста. Незважаючи на менші розмири, ніж костелу (збудованого дяк писалось вишче на старому мурованому фундаменті замкової Микольської православної церкви), розташування собору на вісівій лінії нової вул. Соборної і вул. Корецької залишала чудове враження на усіх, хто приїжджав до міста. Собор мав розміри 30х13,5 м, тоді ж як костел – 31х20,5 м, обидва храму мали однакову товщину стін – 1,2 м. У висоту собор сягав майже 14 м.
Новий Спасо-Преображенський собор був збудований за зразком давніх володимиро-суздальських храмів трьохнефним, чотирьохстолпним, п’ятиглавим, хрестокупольної конструкції з дзвіницю. Новий храм відразу став центром духовного і громадського життя міста, адже в ньому, на відміну від будинку дворянських зборів, збирались усі верстви населення міста.
Про ступень участі причта собору до мирських міських справ красномовно розповідає опис Преображенського приходу 1895 р. В ньому протоієрей Преображенського собору про “обычаи и нравы” в міській думі написав “пронизливі” рядки: “магарычи и взятки по-прежнему в большом ходу”. Але затримка з реалізацію проекта через брак коштів, уже при будівництві собору була закладе на його найбіль серьезна вада – він вміщував тільки 400 віруючих. Троїцький храм вміщував біля 100 віруючих, тоді як на момент будівництва в місті мешкало вже біля 1500 православних. Площу собору сутево зменшували два столпи, яки Були зроблені у вигляді дуже об’ємних колон. Саме з такою малою місткістю застав храм П.А.Косач.
У 1897 р. в Новоград-Волинськом склалась унікальна ситуація. Місту вдалось виграти тяганину з казною і отримати приміські т.зв. лісові дачі , тобто великі лісові масиви з землею біля міста. Стародавній Звягель отримав величезніі бонуси для свого розвітку. Прибуток від дач планувалось використати не тільки на будівництво нового собору, але і казарм для Вологодського полку, відкриття середнього навчального закладу, замощення і поліпшення освітлення вулиць.
Поганий жарт з містом зіграла його історія. За сто років перебування у складі Росієйської імперії Звягель, як і Львов у складі Австро-Угорської імперіі, залишився польське-єврейським містечком в оточенаі українських сіл. З май же 16 тис. населенна на той час православніі складали тільки його третину (більше 80% - українці, 10% - військові, решта росіяні і вихрести з євреїв). Більше половини населення складали євреї, католикі (поляки). Як і 100 років тому вони приймали активну участь в управлінні містом.
Кожна з трьох громад вважала Звягель, з різної мотівації, виключно своїм містом і тому зневажливо відносилась до представників інших конфесій. Кожна громада намагалась жити власним життям. Неузгодженість в діях громади міста привела до того, що частини коштів розтринькали, частину - розікрали а найбільш вагому частину просто не змогли поділити. Звягель залишився без нового собору, гімназії, з незабрукованими вулицями. Найбільщ постраждалими від цього залишились саме українці.
К 1914 року ситуація у місті, в якому на той час з’явились і казенна чоловіча і приватна жиноча гімназії, починалось будівництво залізниці, стала критичною. Адже в місті вже мешкало більше 5000 православних (без військових) і очікувалось їх значне збільшення. Гостроти питанню докладало і те, що не зважаючі на багаточисельні прохання – землю під нову полкову церкву міська дума так і не надала. Існуюча полкова церква була дуже маленька і військові ходили до неї невеликими групами позмінно.
Ситуація у місті була така критична, що 17 осіб перейшли до римо-католицької церкви – костел вміщував усіх бажаючих. Тобто К.І.Острозький закладав Звяголь як місто на століття, у т.ч. і замкову православну Микольську церкву. У квітні 1914 р на загальноміських зборах активу православной громади міста було принято рішення про будивництво нового собору, який би вміщував не менш 2000 вірючих. Був навить вибраний будівельний комітет на чолі з повітовим предволітелем дворянства В.С.Уваровим. Але розпочавшиеся 1 серпня 1914 р. перша світова війна зруйнувала усі плани православної громади.[3]
Потім були бурхливи події революції і громадянськой війни. У 1919 році була спроба місцевой радянськой влади вилучити з усіх храмів міста метричні книги, що првело до збройного повстання мешканців. Оскільки наругу над храмами здійснював секретар виконкому - місцевий єврей, то ще прощла і хвиля єврейських погромів.[4]
Потім було у середині 20-х років вилучення церковних ціннщстій і нарешті у середині 1935 року разом с костелом Преображенський собор був підірваний. Троїцький храм був розібраний на дрова.
Під час війни німці спочатку намагались відновити духовно-релігійне життя у місті, надав для церкви приміщення в кінотеатрі по вул.Міжнародна 1. Він бувзбудований напередодні війни, але не зданому в есплуатацію. Але “іділія” продовжувалась недовго. Але менш ніж за рік приміщення церкви німці розтрощили і зробили в ньому стайню (конюшню).
Після війни був збудований новий, дерев’яний Преображенський собор, але на новому місці – по 2-му пров.Горького 9. Атеїстична влада зробила все, щоб не тилькі убрати храм с центра міста, але взагалі заховати його подалі від людських очей. Довгі десятіліття собор залишався единим храмом у місті.
Пізніше старанням православної громади і особисто благочинного округу отця Стефана Маркевича на місці дерев’яного був збудовано новий чудовий мурований Преображенський собор, але іншої архітектури. Вже 211 років Преображенський собор залишався головним храмом Новоград-Волинського єпархіального округу. Але собор вийшов не тільки до історії міста, але і до історії України в цілому. Свого часу в старому соборі (на розі сучасних вул. Шевченка і Замкової) молились і Т.Г.Шевченко і М.І.Кутузов.
В межах контексту цієй статті зазначимо - собор на древньому замчищі став першою і Елиною духовною оселею родини Косачів у нашому місті. Він став духовною християнською колискою знаменитих перших дітей П.А. і О.П.Косачів – всесвітньо відомої Лесі Українки, Михайла Обачного і Олесі Зірки. Трохи менше за півтора століття всі іх було хрещено у Преображенському соборі. Хрещеним батьком Михайла був сам М.П.Драгоманов. Приїзд М.П.Драгоманова на хрещення першої дитини Косачів – перший відомий його візит до нашого міста.[5, 105]
Саме в Преображенському соборі почалось формування українського православно-релігійного світогляду Лесі Українки і Михайла Обачного, пізнання ними православних обрядів і традицій. Неможливо не сказати і про Троїцьку церкву. Ось що згадує про неї в своїх спогадах Ольга Косач-Кривенюк: “1928 року літом я з матір’ю була в Зв’ягелі. Малярка Віра Волянська їздила з нами до Зв’ягеля і намалювала тушем стародавню українську дерев’яну церкву з «опасанням» (ганок навколо церкви), яку добре пам’ятала Леся. Дзвіниччя до тої церкви стояла по другий бік вузького яру, і од церкви до неї треба було йти містком, положеним через той яр. Про церковицю ж казали на початку червня 1941 року, що ії зруйнували і вже не має і сліду від неї.»[6, 25]
З наведеного фрагменту можна побачити що і Троїцька церква, спогади про неї зіграли якусь роль в житті і творчості Лесі. Але яку – нам, на жаль, залишається тільки здогадуватись. Ми думаємо, що у нікого немає сумніву, що усі члени родини Косачів були правдивими українцями, як то кажуть – “до мозку і кісток”. Вони свято дотримувались традицій свого народу. В ті часи головною традицію українського народу була саме православна традиція, віра дідів - прадідів.
Не досить відомий факт, але мати Лесі - Олена Пчілка, як і фундатор Преображенський церкви у Звягелі князь В.- К.Острозький була охоронцем і захисником православ’я на українських землях. Але часи звісно змінились. Якщо князь захищав від покатоличення і приєднання до унії, то Олена Пчілка боролась доступними їй засобами. Тобто художньо ми, проти навали сект на нашу землю.[7, 56] Крім того Олена Пчілка сприяла наданню українського архітектурного обличчя храму – пам’ятнику на “Козацьких могилах”.
Православно-релігійний світогляд Лесі Українки і Михайла Обачного були невід’ємною частиною їх українського світогляду. Християнська нить незримо, але відчутно вплетена у всю творчість цих митців. На жаль, з відомих причин ця тема досі не досліджена. І це незважаючи на те, що ці відомі причини зникли ще 19 років тому.[7, 5-5; 8, 13-7]
У Новоград-Волинському достовірно встановлено лише три місця, пов’язаних з перебуванням родини Косачів у нашому місті. Це оселя Окрушків, де народилась Леся Українка, місце колишньої садиби Завадських, остання оселя Косачів у Звягелі і місце колишнього Преображенського собору, де були хрещені перші й найбільш відомі діти в родині Косачів, де Леся Українка пройшла своє перше причастя. Місце знаходження першої оселі Косачів досі не встановлено. Саме тому за нашою ініціативою на місці знаходження храму 24 серпня 2010 р. відкрито пам’ятний знак.