Новоград-Волынский пивзавод

Ваховський Віктор Станіславович

Будівництво пивзаводу, який належав Антону Антоновичу Балону, Івану Івановичу Сікорі і Олександру Вікентійовичу Вольфу, тривало біля трьох років і заверилося у 1908 році. Це була двоповерхова, а місцями і триповерхова цегляна споруда, вартістю у 15000 крб., поряд з якою розташувався одноповерховий житловий будинок на три квартири, вартістю 400 крб, конюшня, майстерня по виготовленню бочок. На пивзаводі встановили все необхідне технологічне оснащення: котли, насоси, холодильник для охолодження пива з пропускною потужністю у 450 відер на годину, розливочний аппарат, машину для розливу пива в пляшки, шпунторізний механічний автомат, механічний полірувальний верстат для солоду. Сумарна вартість підприємства становила 21295 крб. в цінах 1908 року.

 

Таке потужне підприємство вимагало створення відповідного ринку збуту продукції. Тоді А.А. Балон разо м з компаньонами створили в селах та містечках повіту власну мережу з продажу пива. Без сумніву пивоварня Балона і Ко витримувала жорстку конкуренцію з боку інших пивзаводів. Не слід забувати конкурецію з боку Бердичівського та Рівненського (Бергшльос) пивзаводів. Але незважаючи на це виробництво процвітало та приноси ло підприємцям непагані прибутки. Це давало можливість займатися благодійництвом, виділяючи безкоштовно пиво на всі благодійні громадські заходи, що проводилися в Звягелі. За це неодноразово йому виносилася подяка, зокрема через губернську пресу.

 

В період правління в Україні Генерального секретаріату влада контролювала пивоваріння, видавши розпорядження про дозвіл виробництва пива міцністю до 7% алкоголю, а також про регламентацію правил продажу напою. Це розпорядження не було зайвим, бо в країні настали смутні часи. Новоград-Волинський теж пережив стр а шні часи. Занепад міста да і підприємства розпочався одразу після початку Першої світової війни. Місто знаходилося досить близько до фронту. У 1915 році через нього прокотилася хвиля біженців, які втікали з західних повітів Волині, втікаючи від австро-німців, які прорвали фронт. По залізни ц і вивозили в глиб Росії тисячи німців-колоністів. Людям було не до пива. А після жовтневої революціїв місті стало зовсім скрутно, розпочалися погроми. Влада в місті неодноразово переходила з рук в руки. Влада Центральної Ради змінювалася більшов и к ам и, їм на зміну приходили білополяки, згодом німці, загони Соколовського, січові стрільці, а іноді в місто входили звичайні банди мародерів та солдатів-дезертирів. Всі ці хвилі прокотишись містом, спустошили його. Нестабільність положення зруйнувала відлагоджену систему закупівлі сировини та продажу пива. Остаточну ж крапку в руйнації пивзаводу поставила конфіскація підприємства радянською владою. В місті не було людей які могли налагодити виробництво пива. Влада не придумала нічого кращого, як восени 1921 року здати місцевій Заготконторі підвал і льодник під засолочний пункт, причому, для засолкі м’яса у завода було реквізовано 13 боч о к по 200 відер і 3 бочки по 100 відер (так звані лагерні). Це призвело до унеможливлення використаня їх в пивоварінні.

 

Нова влада показала свою повну бездарність в керуванні пивзаводом. Деяке полегшення становища заводу приніс НЕП. Конфісковані підприємства поступово почали віддавати в оренду. Вже державний Новоград-Волинський пивзавод № 6 1 серпня 1923 року здали в оренду Балону, Вольфу, Сікорі і Котмелю строком на три роки. Нонсенс, але комхоз віддав завод тим, хто його збудував за власні кошти. На заводі в цей час працювало три робітника і один технік. Майно оцінили у 17000 крб. Орендарі одразу приступили до ремонту приміщень і комплектування розграбованого обладнання. Завод у 1922 році виробив 1800 відер пива (у рік заснування 6000 відер).

 

В тридцятих роках в Новоград-Волинському районі розпочалося будівництво військових та стратегічних об’єктів: укріпрайону, залізниці Житомир-Новоград-Волинський та автомобільної дороги Ленінград-Одеса. Все це вимагало зосередження значних людських ресурсів. Людей брали з сіл району, а приміщення під гуртожитки не вистачало. Тому у 1936 році примiщення пивоварного заводу передбачалося частково передати 118 спецдільниці яка будувала залізничну колію Житомир – Новоград-Волинський. Тут передбачалося органiзувати майстернi автотранспорту та житлових квартири робiтникам.

 

В післявоєнні роки підприємство працювало за державними планами, які не передбачали випуску великої кількості сортів пива, перевагу віддавали тим сортам, які найшвидше визрівали, а саме «Жигулівське». І лише в роки незалежності України підприємство налагодило випуск зовсім нових сортів пива «Троїцьке», «Гвардійське», «Козацькі забави» тощо. Такий інтенсивний ріст пивоваріння став можливий завдяки натхненній роботі всього колективу.