Звягель напередодні XVIII століття

Після смерті в 1654 р. бездітної Анни-Алоїзії Ходкевич, дочки Олександра Острозького, Звягель перейшов у володіння синів від шлюбу її сестри Софії з краковським воєводою Станіславом Любомирським, зокрема, старости сондецького і переяславського Александера-Міхала (бл.1614-1677) та великого коронного гетьмана Єжи-Себастіана Любомирського (1616-1667). На той час місто входило до складу Луцького повіту Волинського воєводства.

Згідно з інвентарним описом маєтку й замку Звягеля на польській мові від 1699 р., що зберігається у Національному історичному архіві Білорусі в Мінську, одна половина замку належала надвірному коронному маршалкові, а друга – переяславському старості. Очевидно, мова тут йде, відповідно, про Юзефа-Кароля Любомирського (1638-1702), сина Александера-Міхала, і Міхала (+1714), сина Александера та онука Єжи-Себастіана Любомирського.

На той час місто Звягель було обнесене невеликим земляним валом, старими дубовими палями і частково парканом. До нього в’їжджали через дві брами з тесаного дерева: одна знаходилася на Корецькій, а друга – на Полонській дорозі. Хвіртка без дверей вела до перевозу на ріці Случ.
Ядро міста становив замок. В інвентарі зазначена точна дата закінчення його будівництва – 11 червня 1595 р. До замку входили праворуч, з південного сходу. Туди вела дерев’яна брама з двійчастими воротами на Передзамчі, що не мало жодної огорожі, і дощатий міст через рів на дерев’яних стовпах з поручнями. Біля мосту до замку входили через двері й хвіртку в мурі. Одна з двох мурованих башт, триповерхова, стояла біля мосту. Колись у ній зберігалася панська скарбниця. Але в 1699 р. башта була вже без даху і в значній мірі являла собою руїну.

Занепад переживав і фортечний арсенал: «Жодного боєприпасу в тому замку нема, крім однієї звичайної залізної гармати на колесах в осаді, проте без заліза. Пороху та іншої належності в цехгаузі немає, як і дрібнішої рушниці».
Праворуч від хвіртки, на розі, біля мурованої бійниці, стояв мурований будинок, що cкладався з однієї кімнати з двома вікнами і сіней з одним вікном. Всередині кімнати розміщувалися біла кахельна піч з мурованим каміном для освітлення, стіл і чотири лави. Через т.з. «ізбу» (кімнату), де було одне вікно, біла кахельна піч і мурований камін для освітлення, мурований будинок збоку сполучався з мурованою стайнею. Колись там знаходилася в’їзна брама, на той час вже замурована. Ця стайня мала три округлі вікна в мурі для рушниць, без шибок і рам. Великі двері вели на подвір’я та замковий спацер (місце для прогулянки). До мурованого будинку була прибудована пекарня з тесаного в квадрат дерева. Поруч неї до бійниці та муру була прибудована ще одна стайня з тесаного дерева. Вищезгаданий будинок разом зі стайнями мали спільне покриття. Далі, з боку Случі, біля самого муру стояв новий будинок із струганого в квадрат дерева, що складався з великої столової кімнати, сіней, двох алкірів (кутні віддалені кімнати). Він мав 11 вікон і 4 дверей. Цей будинок був «ще не закінчений, але вже весь накритий, тільки без печей, лав, столів, шибок і т.д.»

Серед інших будівель замку згадуються також дерев’яний амбар і мурований склеп. Останній був розташований навпроти мурованого будинку, всередині завалений, з попсованими сходами. До склепу вела мурована «шия» (фрагмент перед брамою, що закінчується баштою) з дверима. Двоповерховий будинок на дитинці більше не згадується. Лише мимохідь зазначається, що на місці панської кухні залишився повалений мурований комин.

Інвентар не містить детального опису вулиць і споруд міста за межами замку, але в ньому згадується мимохідь православна церква Вознесіння Святого Спаса (інакше Преображення Господнього) Луцького єпископату з капеланом Євстафієм Данішевичем. Неподалік знаходився костел Воздвиження Святого Хреста Луцької діоцезії з ксьондзем-комендарем (адміністратор парафії). Але «на тому місці, що коло костелу, де перед цим були будинки плебанії, побудувалися халупи і будинки». На ринковій площі стояли ратуша і шинкові будинки.

Рукопис не дає однозначної відповіді на питання: чи отримав Звягель магдебурзьке право? Лише зазначається, що «місто з давніх часів, за правами, колись йому наданими, вважається магдебурзьким». Але «жодних прав – як давніших, так і новітніх, – міщани ... не представили.» Висловлюється припущення, що ці права зникли під час ворожих нападів. Три рази на рік проходили ярмарки: на день Святого Петра (12 липня), день Святого Дмитра (26 жовтня) й на Водохреще. Нечисельні купці з Дубна, Острога, Полонного та інших найближчих міст привозили на ярмарки свої товари. Вони платили, відповідно до контракту, генеральне мито, що становило 150 злотих.

В інвентарі наводиться поіменний список хазяїв садиб частини Звягеля, що належала пану переяславському старості. Всього в цій частині міста нараховувалося 108 садиб, у тому числі 90 християнських і 18 єврейських. Привертає на себе увагу той факт, що 19 домохазяїв записані як погорільці. У списку згадуються, зокрема, привілейований війт Сень, бургомістр Лукаш, замковий бондар Кирило, ковалі Максим Панченко і Олекса Гречний, слюсар Данило Міхненко, перевізник Феско, винник Юско, бортник Васько Шевчик, лазебник Арон Хаїмович, комірники Василь і Пархом, кушніри Йосип Місюта і Ярема, декілька шевців і мельників. Мешканці цієї частини Звягеля мали разом 117 полумірок землі, 80 коней і 52 волів.

Один з двох млинів, на ріці Случ, був з двома борошняними колами, «стемпами і фолюшем» для товчіння проса й валяння сукна. Мельники Остап Ємець з братом Васьком, як винагороду своєї праці, отримували від вимірювання третю мірку, а дві мірки віддавали орендареві. До їхніх обов’язків входило також «третім грошем до двох орендарських для млинарських потреб на камінь, залізо, лой та ін. прикладатися разом; нa замковій роботі з сокирою... скільки раз вкаже потреба ходити; коло гребель мати пильне старання; поколіщину кожний від свого борошняного кола по битому талеру, тобто два талери, за негодування кабанів, а орендар також два твердих талера від тих самих кіл до казни давати щорічно».

Другий млин на річці Смолці мав лише одне гонче коло. Мельник Степан Трохименко мав подібні права і обов’язки, але від одного кола платив щороку до казни твердий талер; другий талер платив орендар. Крім двох млинів, до загальноміської броварної оренди раніше належали двірська винниця i солодовня, що збудовані роботизною (примусовою працею) і зa власні кошти. Але на той час обидві перетворилися в руїни. Винники і бровари користувалися власним начинням.

Оскільки моста через Случ тоді не було, її долали за допомогою порому. Перевіз відбувався поруч із замком. Він належав обом володарям міста, і, в разі зіпсування порому, на його лагодження передбачалися обопільні кошти. На протилежному березі Случі стояла нова, ще недобудована корчма з тесаного дерева, що складалася з сіней, двох кімнат і двох алкірів. Вхідні двері корчми знаходилися з боку перевозу, другі вели до виїзду.

На горі, праворуч від перевозу, знаходився двірський фільварок, обнесений частоколом з трьома воротами. На його території стояли стодола, пекарня, «серник» на чотирьох стовпах, порожня халупа, обора для великої рогатої худоби і хлів для домашньої птиці.. Як наслідок козацько-польської війни, більшість цих будівель перебувало в занедбаному стані. Двірські лани, що належали до цього фільварку, а також міські поля вже протягом кількох десятків років позаростали грубими деревами, з великими труднощами прочищалися й готувалися для сівби.

У передмісті, напроти міської брами на Корецькому гостинці, розміщувався панський фруктовий сад. Половина його на півдні, ліворуч, була обнесена частоколом з хвірткою. Тут росли вишні, сливи, кілька грушок, яблуні-дички. Дерева на той час постаріли і рідко коли родили. В урожайний рік сад приносив близько 30 злотих доходу. Біля панського садка знаходився город з овочевими.

Мешканці Звягеля були обтяжені чисельними повинностями. Міщани-християни мусили:

• той, хто мав бидло або коней, один день на тиждень навесні орати, засіяти рілля панським зерном, а восени обробляти його;
• хто не мав чим орати, на будь-якій роботі відробити пішим;
• під час жнив висилати з кожного диму на зажинки і обжинки;
• сіно косити один день, посушити його, згромадити, скласти у скирти та звезти до двору або фільварку, коли на це матимуть потребу;
• кожний з грунту дві копи озимого зерна і дві ярого дужими снопами віджати на двірських ланах і на толоці (гуртова робота), а зерно звезти до панського гумна;
• нa oблаві, там, дe звірa обходять, кожний із свого дому, коли вкаже потреба, висилати або самому виходити;
• нa шарварки дo млинів нa Случі й нa Смолці, всі враз виходити, стільки разів, скільки буде необхідно, i дo iнших гребель бути допомогою; мости, де необхідно, лагодити всі враз, або десятками; болотяні дороги біля міста теж ремонтувати;
• кожний з диму, що має коней або бидло, по три палі вивозити і поставити, порохняві перев’язувати;
• сторожа до замку на рік наймати або самі по черзі цю повинність відбувати;
• 12 підвод з медом aбo 600 злотих, залежно від волі замкової зверхності, зложити i віддати дo замку; строк внесення цього податку, т.з. подорожчини (або пофурщини) – католицьке свято Всіх Святих (1 листопада);
• кожний з диму щороку давати одну курку, чверть гуски i шість яєць, або певну суму грошей (убогі люди звільнялися від цього податку);
• ті, хто мав пасіку, також десятину бджільну і очкову по 15 грошів від вулика давати до казни;
• ті, хто бажав сіяти на панських просторах і порожніх полях або селищах, десятий сноп всілякого зерна належної десятини дати до замку;
• ті, хто на свята, весілля, хрестини і похорони варитимуть пиво або гнатимуть горілку, від цілого звягельського вару не більше трьох злотих, а від бадді горілки не більше двох з половиною злотих давати орендареві.

У повинності звягельських євреїв входило:

• віддати щороку 20 твердих талерів (133 злотих 10 грошів) чиншу разом до замкової казни за три тижні перед Святим Мартином (11 листопада);
• посилати на зажинки та обжинки;
• віджати вкупі з християнами по дві копи озимого і по дві ярого зерна;
• нa толоки в разі потреби кожний із свого дому посилати;
• для укріплення міста з дому кожний по три палі вивезти і на своїй звичайній ділянці поставити;
• на шарварки відправляти до гребель як на Случі, так і на Смолці;
• у разі потреби разом з християнами по черзі в’язнів вартувати;
• кожному різникові щороку віддавати до казни по каменю лою або по битому талеру (6 зл. 55 гр.).

Ліси і пущі, що оточували Звягель з усіх боків, складалися переважно з сосен, дубів, вільх, берез, лип, осик, тополь, кленів та ін. Ці дерева використовувалися як будівельний матеріал, паливо і у бортництві; з берези також отримували дьоготь. У лісах водилося вдосталь диких кабанів, лосів, ведмедів, лисиць, куниць, вовків, рисей, горностаїв, сарн, зайців, бобрів, різноманітних птахів, де-не-де зустрічалися видри.

Збереження лісів входило у так звану стрілецьку повинність. Через те, що чужі дігтярі щороку без дозволу закладали свої печі та курива, лісничі й бортники, за наказом замкової зверхності, мусили уважно слідкувати за цим непорядком, охороняти пущі та уважно пильнувати кордони. За умовами угоди, що укладав з дігтярями замковий суперінтендент (начальник митниці), термін куріння тривав від Вознесіння Божого (середина травня) до дня Святого Іллі (2 серпня). Дігтярі, якщо рахувати на чотирьох робітників і коня, віддавали до казни 12 відер дьогтю.