18-й Вологодский пехотный полк.

По материалам Л. Когана.

Восени 1895 р. в місто прибув 18-й Вологодський піхотний полк Його Величності Короля Румунського. (1) Його чисельний склад 1900 р. становив 2090 чоловік. (2)

За станом на 1911 р. полк складався з 4 батальйонів і 16 рот. Для влаштування казарм наймалися приватні будинки в різних частинах міста, склади та інші приміщення розмістили на Полонській вулиці. Далі на південний захід, у бік р.Смолки розміщувався військовий табір з полковим плацом. Офіцери будували для себе будинки (переважно, на Тюремній вулиці).

На першому поверсі мурованого будинку М.-З.Гершонова біля моста на Житомирській вулиці знаходилася канцелярія командира полку, а на другому – офіцерське зібрання.

Полкова церква на честь Різдва Іоанна Хрестителя займала другий поверх будинку Логе на Корецькій вулиці. (3) .Вона вміщала до 400 чоловік. Священником цієї церкви на початку ХХ століття був Михайло Чикілевський. (4)

За спогадами Євгенії Яківни Пологняк (народилася в 1897 р.), Вологодський полк мав також власну дерев’яну каплицю, де здійснювали обряд відспівування померлих військовослужбовців. Стояла вона в районі нинішньої війської частини з боку вул. Ціолковського. Після відбуття полку на фронт її розібрали.

Командирами полку були полковники Олександр Рагоза (у 1900-1904 рр.), Платон Карабчевський (після 1904 р.), Никифір-Йосип Ятельницький (до 1910 р.), Георгій Ступін (1910-1915, з грудня 1914 р. – генерал-майор). Шефом полку 1898 р. став король Румунії Карл I, потім – нащадок престолу Фердинанд.

15-17 травня 1903 р. полк урочисто відзначав свій 100-річний ювілей. У перший святковий день у полковій церкві відбулася обідня на честь імператора Олександра І та загиблих у боях вологодців, а на плацу було піднято новий Георгіївський прапор. Наступного дня у таборі відбувся парад військ та мітинг, на якому проголошувалися здравиці.

В ювілейній промові були згадані найважливіші події в історії полку, зокрема: участь у війнах з Туреччиною в 1828-29 і 1877-78 рр., придушення польського повстання у 1831 і 1863 р., угорська кампанія 1849 р., героїчний захист Севастополя 1854-55 рр. Після мітингу офіцерів запросили на обід, а для нижніх чинів у таборі влаштували гуляння й ігри. Закінчилося святкування сімейно-танцювальним вечором. (ЦДІАУ – ф.1045 оп.2 спр.858)

У серпні 1914 року, незабаром після початку Першої світової війни, полк під командуванням полковника Ступіна відправили до Галичини, де він одразу ж потрапив у запеклі бої з австрійськими військами і зазнав великі втрати. Сере загиблих були підполковники Франц-Стефан Будзько і Петро Здаєвський, поручик Михайло Соловйов.

Під час так званого Брусилівського прориву російської армії в серпні 1916 р. героїчний вчинок здійснив прапощик Вологодського полку Іван Ачкасов. Коли було вбито полкового прапороносця, і прапор могли захопити вороги, його безстрашно підхопив Ачкасов і підняв солдат у наступ, забезпечивши тим самим успіх військової операції. При цьому він одержав поранення в руку. Опинившись у госпіталі, Ачкасов зрадів: „Слава Богу! Тепер я повернуся додому.“ Незабаром він дізнався про особистий наказ імператора Миколи ІІ про присвоєння йому позачергового офіцерського звання підполковника. На жаль, від зараження крові герой помер у госпіталі.

Управління повітового військового начальника на початку ХХ ст. знаходилося на Полонській вулиці (нинішня адреса – Червоноармійська № 41). Новоград-Волинськими військовими начальниками в цей період були полковники Фауст Пулло, Микола Баков і Михайло Ржанніков. А посаду діловода тривалий час займав капітан Гнат Львович.

Син житомирського священника, Гнат Васильович у 1881-82 рр. примав активну участь в народницькій організації „Подільська дружина“, що була створена в Кам’янець-Подільській духовній семінарії, за що його виключили з семінарії. Після закінчення юнкерської школи служив у 47-му резервному батальйоні у Вінниці, де й познайомився з Михайлом Коцюбинським.

Потрапивши в Новоград-Волинський, Львович продовжував підтримувати зв’язки з письменником. Цікаво, що в листах до Коцюбинського місто свого проживання він називав „Звягелем“. („Листи до Михайла Коцюбинського“ т.3 – Ніжин, 2003 – с.309, 312) Саме Г.Львович як гласний міської думи вніс 3 квітня 1910 р. пропозицію повернути місту його колишню назву.

Известный поэт Саша Черный (А.Гликберг) в 1900-1902 гг. служил рядовым в Вологодском полку (из книги «ЖИЗНЕОПИСАНИЕ САШИ ЧЕРНОГО» (предисловие Никоненко).
Великолепное стихотворение "Бал в женской гимназии" безусловно навеянное службой в Новограде-Волынском можно прочитать здесь.

Накануне первой мировой войны Вологодский 18-й пехотный полк входил в 5-ю пехотную дивизию 9-го армейского корпуса 3-й армии генерала от инфантерии (пехоты) Н. В. Рузского.
21.12.1915 г. - в 13-00 ч. император Николай II посетил полк. Солдаты были около землянок, вне строя. Приняв рапорты дежурного по полку и командира полка, Государь обошел роты, здоровался, благодарил. Командиру полка Государь сказал: «Благодарю Вас. Я нашел ваш полк в блестящем состоянии.»(5)




ПРИМЕЧАНИЕ
1. "Волынь" від 26 квітня 1895 р.
2. «Памятная книжка Волынской губернии на 1902 год» (Житомир 1901)
3. ДАЖО – фр.119 оп.1 спр.57
4. ДАЖО – фр.119 оп.1 спр.72
5. Спиридович А.И. Великая Война и Февральская Революция 1914-1917 гг., Нью-Йорк, 1960-62.