Четверг, 25.05.2017, 10:46
Приветствую Вас Гость | RSS

Новоград-Волынский

Окупація міста 1941-1944 рр. - Страница 5 - Форум

[ Новые сообщения · Участники · Правила форума · Поиск · RSS ]
Страница 5 из 5«12345
Форум » Новоград-Волынский » Война » Окупація міста 1941-1944 рр. (Спогади, документи)
Окупація міста 1941-1944 рр.
lytvynecjgeniaДата: Вторник, 29.11.2016, 20:10 | Сообщение # 61
Полковник
Группа: Пользователи
Сообщений: 155
Репутация: 2
Статус: Offline
В місті проживає Шроль Катерина Андріївна. Під час війни була у підпільній групі Ємільчине. Була заарештована, сиділа в Ємільчине, потім в Новограді. Далі спогади про новоградську в’язницю.

«Якось підійшов до мене поліцай і каже:
- Партизани вночі напали на німців і багатьох побили. Вас завтра будуть
відправляти на Новоград. Як будете проїжджати Куліші, то партизани почнуть стріляти, то ти падай.

Ранком виводять мене з камери й ведуть у двір. Там стоїть бортова машина та ще якийсь дядько. Навколо поліцаї, у одного в руках верьовка, щоб зав’язати нам руки. Німець показує на мене пальцем і показує, що їй не потрібно зав’язувати руки. Дядькові руки за спину і запетлювали, хоч і просився, що не треба.

- А скільки чоловік тоді з Вами везли у Новоград?
- Мене і того чоловіка. Тут під’їжджає легковушка. Жандарми показують, щоб ми сідали у цю машину. Мене посадили напереді, а два німці по заді і дядько між ними. Підійшов шофер, сам я зрозуміла був українцем, побачив нас у машині і почав ругатися, став відмовлятися сідати за руль. Але його заставили.

Привезли у Новоград.
- У в’язницю?
- Ні. Привезли нас, де зараз Червоний Хрест (вул. Ковальського, 1). Там
набирали людей до Німеччини чи був збірний пункт для них. Мене також в селі занесли у списку молоді, яку мали відправляти до Німеччини. Брат молодший, Гриша, хотів замість мене їхати. Тоді це дозволялось. Але я була проти.

Привезли мене і ще декілька чоловік в Ємільчине, у лікарню. Лікар почав розпитувати мене про стан здоров’я, чим хворіла. Я знала, що з стенокардією не беруть. Стала я перераховувати свої хвороби: і такі і такі.

Сидить він, слухає мене. Я закінчила, він відправляє мене у сусідній кабінет. Думає, що я кудись піду. Я тихенько вийшла на двір і до своєї підводи. Сіла, сиджу як мишка. У возі.

Вечором поїхали додому з візницею. Хто зі мною тоді приїхав в Ємільчине, тих порахували здоровими і відправили до Німеччини, на примусові роботи.

- Привезли Вас в Новоград ідалі?
- Німці і шофер кудись пішли, а ми сидимо у машині. Я до дядька:
- Біжимо!
І чую у відповідь:
- Куди ми побіжимо, доця.
Сидимо далі. Через деякий час прийшов німець з папкою і забрав дядька. Я
залишилась одна в машині. В голові б’ється думка: «Я буду жити, буду жити».

Мене відправили у в’язницю новоградську. Записали мене у книжку, мій номер був 1618. Посадили у 32 камеру.

- Скільки Ви були ув’язниці?
- Заарештували мене у серпні 1942 року. Два тижні в Ємільчине. Два місяця у в’язниці. 14 листопада я втікла.

- З в’язниці?
- Хто з неї втече.  Було так. Сиджу у камері. Увечері приводять дівчат у камеру, у в’язниці їх було багато. У перший вечір познайомилась з дівчатами по камері: Оля, Женя. Стала розпитувати їх чи можлива
втеча.

Вони мені закрили рот ладошкою (показує на собі) і показують очима на
стіни. Але головою покачали, що втеча не можлива. Ранком поліцаї відкривали камеру і визивали нас на роботи по номерам, не про прізвищам. Мене також визивали на роботи.

- Куди Вас водили на роботу,чи була охорона і скільки?
- Сторожували нас поліцаї. Один йшов попереду, другий – позаду. Нас завжди було небагато. (Хвилюється, п’є воду).  Яж налаштувалась жити, шукала постійно можливість для втечі. Ну добре. Водили
нас на роботи до пивзаводу, на Лубчиський млин.

- Млин працював?
- Так. Вивели на роботу, на млин. Дівчата грузили каміння на підводи, далі його відвозили для укріплення дамби. Млин був водяний, біля нього була скеля. Мене поставили варити їжу. Один поліцай охороняє дівчат, інший – мене. Хизується перед мною, каже: «Пройду медкомісію і потім піду бити Сталіна. Розіб’ємо його».

Думаю:
«Йди, йди. Дивись, що б тебе не розбили». І так варю їсти. Кажу до поліцаю, що потрібна вода і я піду до річки, наберу. Відпускає мене одну. Я до річки, у верболози і біжать вздовж річки. Не знаю, чи шукали мене. Думаю, що так.

Відійшла я від скелі десь півкілометра, пересиділа до вечора. Настала ніч і пішла я в бік Емільчине. Перейшла житомирську трасу, вийшла до залізниці і по шпалам додому, на Коростень»
 
lytvynecjgeniaДата: Вторник, 14.02.2017, 20:36 | Сообщение # 62
Полковник
Группа: Пользователи
Сообщений: 155
Репутация: 2
Статус: Offline
При районній поліції під час окупації були створені курси для рядового складу. Навчання було розраховано на два тижні. Кількість курсантів - 20 чоловік. Керівник курсів - комендант поліції Моге. На цих курсах були поліцейські не тільки з Новоград-Волинського району, але і з Баранівського, Ярунського, Пулінського районів. Проходили стройову, тактичну підготовку, методику несіння служба по охороні об"єктів, вивчали матчасть зброю, вчилися влучно стріляти. курси повинні були пройти увесь рядовий склад поліції.
 
lytvynecjgeniaДата: Пятница, 24.02.2017, 06:51 | Сообщение # 63
Полковник
Группа: Пользователи
Сообщений: 155
Репутация: 2
Статус: Offline
В июне 1943 г. была взорвана телефонная станция около спиртзавода
(за р. Случь, около казармы). Жандармерия дала распоряжение полиции арестовать
10 человек, которые проживали около телефонной станции. Было арестовано 6 чел.,
которые проходили около станции. Возле станции не кто не проживал, так как она
находилась за городом.После ареста было объявлено, чтобы население выдало лиц,совершивших поджег телефонной станции. Если в течении пяти дней виновники не
буду выданы, то заложников расстреляют. Заложников расстреляли во дворе тюрьмы.
Среди расстрелянных были Гнетецкий, завхоз подсобного хозяйства, и Данильчук,
работавший пекарем на старом хлебзаводе.