Суббота, 18.11.2017, 02:39
Приветствую Вас Гость | RSS

Новоград-Волынский

Окупація міста 1941-1944 рр. - Страница 2 - Форум

[ Новые сообщения · Участники · Правила форума · Поиск · RSS ]
Страница 2 из 6«123456»
Форум » Новоград-Волынский » Война » Окупація міста 1941-1944 рр. (Спогади, документи)
Окупація міста 1941-1944 рр.
koganzvilДата: Воскресенье, 01.11.2015, 22:34 | Сообщение # 16
Генерал-майор
Группа: Пользователи
Сообщений: 335
Репутация: 4
Статус: Offline
р. 1440

Редакция газеты «Звягельське слово» (4 дела)

д. 1 Оригинал газеты «Звягельське слово» – 24 февраля - 27 марта 1942 г. (186 л.)
д. 2 Оригинал газеты «Звягельське слово» – 6 июня - 30 декабря 1942 г. (145 л.)
д. 3 Оригинал газеты «Звягельське слово» – 1 января - 24 февраля 1943 г. (112 л.)
д. 4 Оригинал газеты «Звягельське слово» – 25 февраля - 6 октября 1943 г. (133 л.)
 
lytvynecjgeniaДата: Пятница, 06.11.2015, 19:59 | Сообщение # 17
Полковник
Группа: Пользователи
Сообщений: 166
Репутация: 2
Статус: Offline
Взяв ф. 1440. Там чернетики статей, виконані чорнильною ручкою, чорнила різного кольору. Статті написані на різних розмірах листках, на листках з зошита, на листках з книги звіту чи обліку. Також є друковані листки, особливо багато з Рівно. В папках є розпорядження з Міської управи. Вирізки з інших газет. Трапляються цікаві оголошення, яких я не бачив в газетах. Статті з газети "Фольнішер Беобахтер". Почав тільки працювати над папками.
 
lytvynecjgeniaДата: Воскресенье, 08.11.2015, 12:35 | Сообщение # 18
Полковник
Группа: Пользователи
Сообщений: 166
Репутация: 2
Статус: Offline
Дивився справу «Звягільськарайуправа», начата 21 серпня 1942 р., закінчена 11 травня 1943 р. Цікаво, що збереглися
документи на здачу і прийомку продуктів харчування і грошей тільки одного сільського
господарчого товариства, касові ордера. Ціни на продукти, які здавалася: цибуля
(кг) -55 коп., огірки (кг) – 18 коп., центр жита – 24 крб. 24 коп., горох (кг) –
18 крб, пшениця (ц) – 35 крб, просо – 21 крб. 60 коп. Здававалися наступні
продукти: мед, конопля, морква, льон. На сінопункт звозили сіно. За усі
продукти одержували гроші. Сільсько-господарський Банк, який знаходився в
Звяглі, видав товариству 3000 крб. Товариство отримало в Барановському обер-лісництву
ліс на суму 1104 крб. 04 коп. З інкубаторської станції отримало 200 расових
курчат на суму 300 крб.
 
lytvynecjgeniaДата: Воскресенье, 15.11.2015, 07:44 | Сообщение # 19
Полковник
Группа: Пользователи
Сообщений: 166
Репутация: 2
Статус: Offline
Оголошення Звягельської міської управи
про розстріл десяти заложників за пошкодження телефонів проводів


27 квітня 1942 р. в м. Звяглі невідомими злочинцями були перерізані телефонні проводи, що рахується актом саботажу, за що було взято десять чоловік заложників які розстріляні.

При повторенні подібних випадків число заложників буде удвоєно. А тому населення
міста повинно слідкувати та викривати злочинців.

Міська Управа

З фонду Звягельського міськуправління
 
lytvynecjgeniaДата: Понедельник, 16.11.2015, 16:17 | Сообщение # 20
Полковник
Группа: Пользователи
Сообщений: 166
Репутация: 2
Статус: Offline
"Звягельське слово"12 грудня 1942 р.



Прикрепления: 7628645.jpg(322Kb) · 4569299.jpg(461Kb)
 
zwiahelДата: Вторник, 17.11.2015, 00:04 | Сообщение # 21
Генералиссимус
Группа: Администраторы
Сообщений: 2444
Репутация: 3
Статус: Offline
Вот это уже читабельно , спасибо lytvynecjgenia.
 
lytvynecjgeniaДата: Вторник, 17.11.2015, 17:22 | Сообщение # 22
Полковник
Группа: Пользователи
Сообщений: 166
Репутация: 2
Статус: Offline
2 вересня 1942 р., №50, середа

Доводжу до відома всього населення міста, що Ортскомендантом своїм наказом від 21 серпня 1942 р. за акт саботажу, який мав місце 29.7.1942 р. в кабельному проводі біля Звягля, накладено на м. Звягель, колективний штраф в розмірі 5 крб/ на кожну особу.

Заложників буде звільнено. Закликається населення в дальшому бути пильними, не допускати актів саботажу і прийняти активну участь у виявленні злочинців.

Міська Управа
 
lytvynecjgeniaДата: Четверг, 19.11.2015, 11:44 | Сообщение # 23
Полковник
Группа: Пользователи
Сообщений: 166
Репутация: 2
Статус: Offline
Інформація з книги Слободинського Дмитра Костянтиновича "ПОРЯТУНОК ЄВРЕЇВ УКРАЇНЦЯМИ У РОКИ ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ"

Знаючи про великі партизанські з’єднання, українські євреї, що тікали з гетто, вирушали до лісів, щоб приєднатися до партизанських загонів. Для євреїв-чоловіків ці дії підкріплювалися практичною важливістю у порятунку життя, адже в населених пунктах, підконтрольних окупаційній владі, сховатися було досить складно.

Як у містах, так і в селах, більшість чоловіків було мобілізовано, а поява нової людини відразу викликала б питання у гітлерівців.Так , у селі Рогачове Житомирської обл., де було знищено близько 2000 євреїв на околиці села, вціліли тільки 20 сімей висококваліфікованих фахівців. Родина Вайнерманів була серед них. Усіх їх відправили в гетто у Новоград-Волинський.

Напередодні Різдва 1942 р., коли охоронці були п’яні, невеликій групі мешканців гетто, включаючи сім’ю Вайнерманів, вдалося втекти. Чоловіки вирушили шукати радянські партизанські загони, а жінки й діти були змушені дбати про себе самостійно.

Хася і її єдиний син, 14-річний Григорій, вирушили в село Кікова до знайомих українців Тимощуків. Петро і Пелагея Тимощуки прийняли їх у себе. Хасю і Григорія спочатку ховали в підвалі будинку, а коли настала весна і потепліло, – на горищі й у сараї. 11-річний Федір Тимощук теж брав активну участь у порятунку Хасі та Григорія. Він приносив їм їжу, а також виконував роль вартового, коли вони виходили з укриття трохи подихати свіжим повітрям.
 
koganzvilДата: Пятница, 20.11.2015, 10:01 | Сообщение # 24
Генерал-майор
Группа: Пользователи
Сообщений: 335
Репутация: 4
Статус: Offline
Тимощук Петро Михайлович (1910, с. Кикова Новоград-Волинського р-ну –30.08.1944, загинув на фронті) – Праведник народів світу (рішення Комісії Яд Вашем від 18.01.2004). Під час німецької окупації разом з жінкою Пелагеєю і сином Федором Тимощуками переховував у с. Кикова єврейку Хасю Вайнерман та її сина Григорія із с. Рогачева Баранівського р-ну. 13.01.1944 призваний до Червоної Армії.

Тимощук ПелагеяЛевківна (21.08.1912, с. КиковаНовоград-Волинського р-ну – 27.08.1986, с. Кикова) – Праведник народів світу (рішення Комісії Яд Вашем від 18.01.2004).Під час німецької окупації разом з чоловіком Петром і сином Федором Тимощуками переховував у с. Кикова єврейку Хасю Вайнерман та її сина Григорія із с. Рогачева Баранівського р-ну.

Тимощук Федір Петрович (05.06.1932,с. Кикова Новоград-Волинського р-ну – 20.05.2015, с. Кикова) – Праведник народів світу (рішення Комісії ЯдВашем від 18.01.2004). Під час німецької окупації разом з батьками Петром і Пелагеєю Тимощуками переховував у с. Кикова єврейку Хасю Вайнерман та її сина Григорія із с. Рогачева Баранівського р-ну.





На фото у верхньому рядку Федір і Пелагея Тимощук. Друга половина 1940-х рр.

Родина Тимощук жила на хуторі біля Кикови (нині - с. Українське).
Прикрепления: 1900606.jpg(423Kb) · 0307005.jpg(462Kb)
 
lytvynecjgeniaДата: Пятница, 20.11.2015, 14:10 | Сообщение # 25
Полковник
Группа: Пользователи
Сообщений: 166
Репутация: 2
Статус: Offline
Місцеві формування німецької армії та поліціїї у Райскомісаріаті "Україна"
.


І. Дерейко


У Рiвному ОУН-Б вдалося організувати школу милiцiї, пiд егiдою якої вони розпочали
вiйськову пiдготовку мiсцевих добровольцiв. На її базi вже у липні 1941 року було
сформовано 1-й український полк iм. Холодного Яру в складi близько 1500 воякiв.

Командиром став член ОУН-Б, колишнiй полковник армiї УНР Леонiд Ступницький. При полку було створено власнi господарчi пiдроздiли, включно з кравецькою i шевською майстернями.

В серпнi 1941 року частина перейшлау пiдпорядкування 5-го польового учбового полку
Вермахту, як 365-й Схiднй учбовий батальйон. Батальйон став складатись з чотирьох рот (сотень) i кавалерiйського ескадроку. В роти було призначенi, крiм украiнських старшин, нiмецькi шеф-командири в рангах лейтенантiв i фельдфебелiв.

Взводи (чоти) i вiддiлення (рої) залилишились під командою українцiв.

Через розчарування нацистською окупацiйною полiтикою, а також внаслiдок нацiоналiстичної агітації, дезертирство в батальйоні стало масовим,, i в квітні 1942 року сягнуло 2/3 особового складу.

Подальше існування частини стало безперспективним, тож вояків роззброїли і перевели до Новоград-Волинського.
 
lytvynecjgeniaДата: Суббота, 21.11.2015, 17:07 | Сообщение # 26
Полковник
Группа: Пользователи
Сообщений: 166
Репутация: 2
Статус: Offline
Прикрепления: 6178219.jpg(101Kb)
 
lytvynecjgeniaДата: Воскресенье, 22.11.2015, 16:38 | Сообщение # 27
Полковник
Группа: Пользователи
Сообщений: 166
Репутация: 2
Статус: Offline
Постійного складу службовців і робітників гебітскомісаріату не було. Кожного місяця кількість робітників була різною.

Було розглянуто основні відомості на отримання зарплати за 1943р., бо потраплялись багато відомостей, оформлені  на декілька чоловік.

Усі відомості були підписані в останні робочі дні місяця.

№ п/п  Місяць   Кількість службовців і працівників
1          Січень           57 чол.
2          Лютий           61 чол.
3          Березень        61 чол.
4          Квітень          67 чол.
5          Травень         76 чол
6          Червень         78 чол.
7          Липень           81 чол.
8         Серпень          91 чол.
9         Вересень         97 чол.
10       Жовтень          89 чол.
11        Листопад         30 чол.
12       Грудень            18 чол.
 
lytvynecjgeniaДата: Среда, 25.11.2015, 19:53 | Сообщение # 28
Полковник
Группа: Пользователи
Сообщений: 166
Репутация: 2
Статус: Offline
Спогади Хоміни Надії Василівни.


22 червня хтось з сусідів прийшов до нас і сказав, що почалася війна. В небі тільки з'являвся літак, то розбігалися хто куди. Багато людей з Лубчиці виїхали, як німці
підішли до Новограда.

Ми залишились на місці. Люди порозбирали корів, свиней порізали. Пам’ятаю, як
перший раз німецькі солдати зашли до хати. Відкриваються двері, заходять декілька солдат. Обдивились нашу кімнату, пустий стіл і вийшли.

Під час війни ми жили в бараці, який стояв на скелі. Робили на підсобному господарстві. Німці відновили підсобне господарство. Крім лубчицьких людей на підсобному працювали з Плетенки та з міста. Доглядала з іншими жінками корів і телят.

З міста приходили поліцаї, розпитували нас чи хтось з'являвся чужий, про партизан. Взагалі якісь чутки про партизан до нас доходили. Моя сестра, Марія, пішла до них, але в якій загін я не пам’ятаю.

Кожного дня приїжджав німець, контролював, як ми працюємо. Казав, щоб ми старались і усе буде добро. Він заставляв мити худобу, коли вона була у грязі. Щоб взяти чи
вкрасти, то було важко. Бригадир ходив взаді за нами, коли ми кормили худобу.
Вимагав, щоб кормили її по нормі. Часом щось покладеш до кишені, то і принесеш
додому.

Самі харчувались погано. Пекли коржі з полови. На ноги одівали патинки, які виготовляли самі. Декілька раз ходила з Ганною Колесник до церкви, яка знаходилась в центрі, в будівлі сучасного кінотеатру.

В «Зелених» жили козаки. В Будинку Офіцерів знаходилось німецьке начальство.
Була свідком, як німці гнали радянських солдат з боку Смолки через Лубчицю, вздовж річки, в сторону Житомирського моста.

Так трапилося, що мене два раза відправляли в Німеччину. Як перший, так і другий раз мене зловили поліцаї. І треба було їм потрапити на очі. Перший раз завели на вокзал.

По дорозі спробувала текти, то поліцаї зловили і добре надавали шомполами. Там
був огороджений майданчик колючою проволокою. На землю кинута солома. Там
переночували. Ранком позапихали у вагони і відправили у Німеччину. По дорозі хлопці
у вагоні зірвали підлогу. Багато хто втік тоді, я також.

Вернулися додому і довго переховувалися. Але так трапилося, що знову мене зловили і відправили на залізничний вокзал, де формувався ешелон. Батько Ганни Колесник був чи
старостою чи старшим на підсобному господарству. Він поїхав на вокзал, знайшов
мене. Умовив когось з німців, щоб мене відпустили. Коли відпускали, то німці
поставили печатку на руку, щоб по дорозі додому мене знову не заарештували.

Млин під час війни працював. Після звільнення міста, я пішла працювати в столовій, яка була біля Будинку Офіцерів. Потім трохи лаборанткою на млину. Млин працював цілодобову. Дуже багато зерна залишили німці, бо під час відступу не встигли його вивезти.

Мололи на кам’яних жерновах. Брала зерно на аналізи. Зерно привозили підводами. Як на Лубчиці стало працювати підсобне господарство, перейшла туди.
 
lytvynecjgeniaДата: Пятница, 04.12.2015, 07:47 | Сообщение # 29
Полковник
Группа: Пользователи
Сообщений: 166
Репутация: 2
Статус: Offline
  Спогади Л. А. Прокоповой.

Балачки про війну з німцями ходили давно. Їх приносив дядько Адам з базару ,чоловік тітки Надії. Дітей вони не мали. Він займався гендельством, тобто у базарні дні дядько завжди мав свіжу копійку. В ці дня він мені приносив гостинці.

Базар знаходився, де зараз Будинок Культури. Він працював пожежником. Пожежна частина перед війною, під час війни і після війни знаходилась там, де і зараз.

22 червня 1941 р. я проснулась вночі. В хаті метушня, гам. Батьки з тіткою
бігають по хаті, складають речі. В небі стоїть гул і раптово стало світло. Як
потім батько розповів, що над містом пролітали німецькі літаки і над містом
скинули світлові бомби на парашутах.

Десь у кінці червня ми виїхали з Новограда. Доїхали до Київа, переночували в Ботанічному саду. Вранці попутками поїхали в Березань, яка знаходилась під Києвом. Там у батька жили знайомі.

В Березані ми поселились на квартирі. Будиночок був поділений на дві частини , одну зайняли ми. Господарі були люди похилого віку, до нас відносились добре. Батько на всякий випадок викопав бліндаж, перекрив його дошками і зверху насипав землю.

9 вересня батько був призваний до лав Червоної Армії. Так я з мамою залишились удвох.

Незабаром німці окупували селище. Всі відбулося якось буденно. Спочатку
зайшла вранці німецька розвідка. У місті вони не зустріли ніякого опору. Після
розвідки з’явились німецькі війська. Німці зайняли половину господарів. Почали
ловити курей, потрошити їх і варити їсти. Так пройшов день.

А вночі почалася стрілянина, вибухи гранат. Через містечко, з оточення, пробивались радянські війська. Почалася пожежа, над містечком небо було червоне. Загорілісь хата
господарів. Вони почали кликати на допомогу маму, але мама побоялась йти в
будинок, охоплений полум’ям, а також боялася за мене. Ми пересиділи цю ніч у
бліндажу.

Німці відступили, радянська частина пройшла через містечко. На нашій вулиці залишилось цілими декілька будинків. В один з них мама попросилась перебути якийсь час. Там ми прожили декілька днів, поки не викопали землянку. В цій землянці ми і перезимували. Інші жителі, у яких згоріли хати, також мусіли викопати землянки. Копали жінки і діти, бо усіх чоловік забрали в армію.

В середині 1942 р. почала працювати пошта. Мама написала листа сестрі Надії
в Новоград. Через деякий час отримала відповідь, в якій тітка запрошувала
приїхати до них. В листопаді 1942 р. ми виїхали з Березані.

Йшли пішки, їхали попутними машинами. Підвозили нас німці. Будемо казати, що німці були різні. В кінці листопада ми приїхали до Новограда. Назва вулиці так і залишилась – Горького.

Дядько так і продовжував працювати пожежником. Тітка і дядько держали велике
господарство: корову, свиню, курей. Мама у всьому їм допомагала, як приїхала до
Новограду.

Біля хати вони малиприсадибну ділянку – 0,5 га, садок. Тітка з дядьком садили пшеницю, овес, просо, картоплю, буряки. У сусідів брали кам’яні жорнова, на яких мололи пшеницю. Просо товкли у ступі. Корову пасли вздовж дороги, по канавам. Сіно косили біля річки.
Прикрепления: 9061522.jpeg(9Kb)
 
lytvynecjgeniaДата: Пятница, 04.12.2015, 07:54 | Сообщение # 30
Полковник
Группа: Пользователи
Сообщений: 166
Репутация: 2
Статус: Offline
Продовження.


Освітлювали хату лучиною, гасовою лампою. Дядько робив з мілкокаліберних гільз лампу, туди заливали бензин, добавляли сіль. Гас і бензин купляли чи вимінювали у шоферів, які приїжджали в ремонтну майстерню.

В місті працював ринок, який знаходився у центрі. У будівлі недобудованого кінотеатру була православна церква. Часто я ходила туди з мамою. Служба тоді правилась у великому залі.

Сцена була пошкоджена, то її завісили. Там прийняла причасті. Ставили свічку за батька, давали гроші на церкву. Бачила, що інші люди, приносили священику продукти
харчування.

Зимою 1943 р. пішла в школу, у перший клас. Школа знаходилась, де зараз районна бібліотека. Вчителем була жінка. Дітей ходило мало і всі різного віку.

В класі стояли звичайні парти. Писали на газетах, між строчок. У спекулянтів
можна було купити зошити, але коштували вони дорого. Чорнило робили з бузини.
Замість портфеля торбинка. На стінах висіли лозунги, які закликали любити
німецький народ і армію.

Навчання було на українській мові. Підручники мали тільки вчителя. В школу я стала ходити через центр міста, повз німецького кладовища. Раз йшла до школи в кінці січня. Порівнялась з сквером, а там шибениця.

Як придивилась і впізнала Шевченка. Його сім'я жила на Горького. З дочками була
знайома, гралася з ними. Дочки Шевченка були розстріляні німцями. Якось я захворіла і мама повела мене до лікарні, яка розміщалась в будівлі сучасного інфекційного відділення. Там працював лікар Соколовський і усі старались попасти до нього на прийом.

Весною отримала посвідчення про закінчення 1 класу з фото Гітлера. Євреї, які купили бабину хату, виїхала. Половину будинку зайняв отчим мамин, баба вийшла другий раз заміж.

Мама вирішила, що потрібно жити самостійно. Звернулась до Місцевої Управи, яка розміщалась в будівлі, де зараз музична школа. В цій будівлі до війни і після довгий час знаходився виконком міста. Там їй дали дозвіл. І ми десь у другій половині 1943 р. переселились на Свердлова.

Влаштувалась на роботу, на інкубаторську станцію. Курчат купляло місцеве населення, а також брали сільськогосподарські товариства, так під час війни називались колгоспи. Мама і тітка їздили в Корець. Вимінювали на сало і м'ясо сіль і повідло.

Тітка Надія часто торгувала на базарі, часом їй допомагала мама. Німці в основному поселялись в центрі міста, також жили в казармах по вул.Червоноармійскій . Що робилось за Житомирським мостом я не знаю.

Були у дядька Адама були знайомі фольскдойче. Німці його за щось посадили у в’язницю. І ми носили йому передачі. Тюрма була переповнена. Багато людей приходило до своїх родичів, які сиділи у в’язниці, приносили передачі. Знайомого пізніше відпустили.
 
Форум » Новоград-Волынский » Война » Окупація міста 1941-1944 рр. (Спогади, документи)
Страница 2 из 6«123456»
Поиск: