Четверг, 28.03.2024, 23:25
Приветствую Вас Гость | RSS

Новоград-Волынский

Короткие заметки о городе. - Страница 13 - Форум

[ Новые сообщения · Участники · Правила форума · Поиск · RSS ]
Форум » Новоград-Волынский » История города » Короткие заметки о городе. (Интересные упоминания Новограда-Волынского.)
Короткие заметки о городе.
lytvynecjgeniaДата: Суббота, 21.03.2015, 07:23 | Сообщение # 181
Генерал-майор
Группа: Пользователи
Сообщений: 280
Репутация: 2
Статус: Offline
Доповнення до повідомлення 175


На днях був у Г. П. Ґудзь, далі даю відповіді на ваші запитання:

«Огородження в «Зелених» ніякого не було. Коли ми ходили по неділям в центр міста нічого такого не бачили. Ходили вільно, але старалися на довго не задержуватися ніде.

Коли проходили через Житомирський міст, то бачили охорону з поліцаїв, з кожної сторони моста по одному. Нас вони не перевіряли і ми не бачили, щоб когось перевіряли.

Може у вечірній і нічний час охорона і проводила перевірку людей і транспорту, який перетинав міст. Настил був дерев’яний. За ним дивилися. Зимою було важко по ньому їздити санями, бо сніг убирався. В основному через міст їздили підводами, дуже рідко машинами. Церква була у кінотеатрі Щорс. Служба проходила на першому поверсі (я так зрозумів з її слів, що у холі). Як звати священиків, що проводили службу, не пам’ятаю.

Полонені розміщалися з правої сторони, як їхати на Житомир, у військовий казармах. З цього невеличкого табору втік і довгий час проживав на Лубчиці Грищенко Павло. Він оженився на Валентині Кин. Потім у них народилося дві дочки: Катерина і Надія.

Катерина вийшла заміж і живе (жила, усе таки їй десь близько 70 років) в Брониках. Надія проживає в місті. В підсобному господарстві був трактор старенький (ще одна людина згадувала про нього). То був випадок, що на перетині сучасних вулиць Сонячної і І пер. Зарічної загруз і сів по саму раму, раніш там протікав струмок.

То його відкопали і машиною витягували. Крім людей з Лубчиці, ще працювали семеро чоловік з Смолки. Також на роботу ходила з «Зелених» Ольга Костюк, яка проживала в ДОСі по Леваневського, напроти КПП.»

Якщо є додаткові запитання, задавайте, схожу запитаю.
 
verhal2Дата: Суббота, 21.03.2015, 18:54 | Сообщение # 182
Генерал-полковник
Группа: Проверенные
Сообщений: 957
Репутация: 7
Статус: Offline
Цитата lytvynecjgenia ()
Церква була у кінотеатрі Щорс. Служба проходила на першому поверсі (я так зрозумів з її слів, що у холі).
 Да! Это неоднократно упоминается в воспоминаниях старожилов : церковь размещалась в круглом фойе (там где кассы), далее на некотором возвышении (видимо имеется ввиду три ступенечки при входе в буфет) размещался алтарь. В самом-же кинозале (т.е. через стенку!)немцы устроили конюшню. Тоже с некоторой идеологической подоплёкой о превосходстве "высшей расы", мол там, где у вас святое место ,мы можем себе позволить только держать лошадей....

А вообще , за  интересный  собранный материал по району Зелёные-Лубчица , хочется поблагодарить участника форума lytvynecjgenia ! Так держать!
 
lytvynecjgeniaДата: Понедельник, 30.03.2015, 19:55 | Сообщение # 183
Генерал-майор
Группа: Пользователи
Сообщений: 280
Репутация: 2
Статус: Offline
Спогади Рудича Анатолія Михайловича, 1940 р. народження, с. Лубчица.


Батько – Рудич Михайло Калістратович, народився в с. Лубчица. Мама – Рудич (Ляшук) Ганна Олексіївна, 1902 р. народження, с. Лубчица. Мала освіту - два класа.

Мого діда, Олексу Ляшука, розкуркулили в 1932 р., забрали 2 корови, 2 пари коней, свиней. З дідом жив син Микола. Дід народився в селі Лубчица. Вони обох до революції займалися перевозкою продуктів харчування: риби, різних круп та ін.

Возили вони з Житомира в Новоград євреям, які займалися торгівлею продуктами. Також мав 13 га землі. Дід жив по Зарічній вулиці, як спускатися до рівчака. За дідом пагорб, то його називали – Стовписько, там постійно вечорами проводила молодь свій вільний час.

Діда і бабу Устю вивезли в Тупольці. Там він пожив 2 тижні і самовільно вернувся в Новоград. Через деякий час і помер. В місті, на Лубчиці, жили його сини Мелетько, Хома та дочки.

Дядько Мелетько жив, де зараз пагорб на полігоні, з якого з’їжджають танки. Оженився він на сестрі Гудзя Талимона і жив на Перемозі. Помер у 1951 р., похований в Романовці. Тьотка Василина, 1898 р. народження, як оженилися, то перейшла жити у місто і взяла прізвище – Захарова. Після війни вона жила на вул. Пролетарській.

Дядько Микола загинув на війні.
Пагорб, який знаходиться за лубчиським водогоном називали родичівською горою. Проживала там сім'я, яка складалася з батька, матері і 9 хлопців. Хлопці прославилися тим, що займалися грабіжництвом під час громадянської війни. Грабували вони євреїв. Мали велику кількість коней. З часом їх повбивали. Ходили чутки, що євреї найняли вбивць.

Батько як оженився, то забрав жінку у батьківську хату. Мої батьки жили у власному будинку, який розміщався ну бугру, де зараз будинок №24 по вул. Рокоссовського (якщо стояти обличчям до будинку, то з лівої сторони).

Батько осіню 1940 р. захворів на запалення легень і за два тижні помер. Похований на кладовище, недалеко від нашого будинку, в районі сучасної газконтори. Мама тоді була вагітною мною. Там похована і моя сестра – Зіна, яка померла у 1944 р.

Кладовище було остаточно зруйновано після війни. В 1945 р. пам’ятники згорнули в річку.

Мама мені розповідала, що недалеко від нашої хати, військові щось будували, як потім нам сказали ДВТ. Якось до неї приходить відповідальний по будівництву, прораб, і просить приготовить обід. Пояснив, що має приїхати інженер з перевіркою.

Прораб приніс продукти і сказав на коли приготовити обід. Мама приготовили обід, поставила на стіл і пішла в іншу кімнату. Так вона чула, що інженер розмовляв з німецьким акцентом і також чула німецькі слова. Вона трохи розуміла німецьку.

Матеріали возили на будівництво одноконками – грабарками, підводи з площадками. Після взяття міста, німці їх підірвали.

У нас була корова, то мама ходила брала брагу на спиртзавод. Де був швейний цех, там були канави, в які виливали брагу. Хто мав корову, той брав брагу скільки хотів.

Початок війни ми зустріли в Новограді і нікуди не виїжджали. В 1942 р. німці зруйнували нашу хату по вказівці керуючого підсобного господарства. Мама декілька раз не змогла вийти на роботу. В сім'ї було троє дітей; я, самий молодший, брат Володимир, 1930 р. народження, сестра Зіна, 1937 р. народження.

Поліцаї завезли нас з майном на підводі в Сусли і поселили до якоїсь жінки. Ми прожили там деякий час і через 2 тижня повернулися в місто, як казала мама поближче до родичів.

Напроти спиртзаводу, через Житомирське шосе, стояв барак, то ми і спочатку поселилися там. Взагалі у війну поміняли приблизно дев'ять місць проживання.

Мій двоюрідний брат – Олексій – був у партизанському загоні. Якось його послали у місто. Хтось його зрадив і був заарештований. Посадили у в’язницю. Тітка Василина змогла його викупити за гендзер самогону.

Потім Олексія Захарова послали в Чехословаччину, для організації партизанського руху. Після війни працював у Рівненській області, директором м’ясокомбінату. Там і пропав безвісті.
 
lytvynecjgeniaДата: Среда, 01.04.2015, 10:37 | Сообщение # 184
Генерал-майор
Группа: Пользователи
Сообщений: 280
Репутация: 2
Статус: Offline
Довгий час жили в ДОСах, напроти спиртзаводу. Восени 1943 р. Володимир пас корову біля будинку Мезенцевих.

Вже сутеніло. В цей час німці проходили поруч дерева, за яким заховався брат. Що їм показалося, невідомо, але відкрили вогонь з пістолетів в сторону дерева. Брат був важко поранений у груди.

Мати зразу ж кинулася до перекладачки, яка жили над нами, по допомогу. Ми їй постійно носили молоко і за це вона пригощала нас цукерками. До кого вона зверталася і що робила невідомо, але брата поклали до німецького госпіталю, який розміщався у двохповерховій будівлі, де зараз водолікарня.

В цей час багато привозили поранених з-під Житомира. Німецький хірург зробив операцію, вийняв три кулі. Сам переніс Володимира на руках в палату. Дивний був лікар, знав російську мову. Через Володимира передав нам новорічний подарунок: цукор, печиво.

Як бої наблизились до Новограда, він наказав мамі, щоб вона забрала сина з німецького шпиталю. Мало хто, що може подумати. Коли мама забирала Володю, то він нам дав хліба і масло.

В «Зелених» німці влаштували гаражі в будинку, де зараз хлібний магазин. Пройоми під гаражні ворота були ще і після війни. Після визволення будинок, де була колись котельня, був розбитий, залишилися одні стіни, ні вікон, ні дверей. Будинок, де зараз магазин «Маршал», був наполовину зруйнований.

Коли радянські війська визволяли місто, то ми ховалися від бомбардування і артилерійського обстрілу в погребі, який знаходився по сучасній вул. Фрунзе. З нами разом ховалися Антипенкі. Я все виглядав з погреба, дивися як вибухають далеко снаряди.
 
zwiahelДата: Среда, 01.04.2015, 13:45 | Сообщение # 185
Генералиссимус
Группа: Администраторы
Сообщений: 2675
Репутация: 2
Статус: Offline
Цитата lytvynecjgenia ()
Довгий час жили в ДОСах, напроти спиртзаводу.

ЭТО БЫЛО ВО ВРЕМЯ ВОЙНЫ ??? Очень прошу уточнить.

Цитата lytvynecjgenia ()
В «Зелених» німці влаштували гаражі в будинку, де зараз хлібний магазин.

Да это так и мы имеем такие данные и они опубликованы на сайте. Но только такие петли остались практически на всех домах в "Зеленых" их можно увидеть и сейчас.

Цитата lytvynecjgenia ()
Після визволення будинок, де була колись котельня, був розбитий, залишилися одні стіни, ні вікон, ні дверей.

Это нынешний дом №14 по Рокоссовского. Был взорван при отступлении самими немцами и после войны пленными же немцами отстроен заново.

Цитата lytvynecjgenia ()
Будинок, де зараз магазин «Маршал», був наполовину зруйнований.

И эта информация соответствует имеющейся у нас.
 
lytvynecjgeniaДата: Воскресенье, 05.04.2015, 20:41 | Сообщение # 186
Генерал-майор
Группа: Пользователи
Сообщений: 280
Репутация: 2
Статус: Offline
Сьогодні був у Тимощук (Гончарук) Віри Володимирівни, 1934 р. народження, с. Лубчица. Так вона розповідала, що під час війни жили у ДОСах, до 1945 р., поки їх не попросили знайти нове приміщення для проживання. Жили вони в третьому будинку, від вул. Леваневського в бік річки.
 
zwiahelДата: Понедельник, 06.04.2015, 14:55 | Сообщение # 187
Генералиссимус
Группа: Администраторы
Сообщений: 2675
Репутация: 2
Статус: Offline
lytvynecjgenia большое спасибо за ценную информацию. Я думаю мы совместно продолжим работу по этой теме (подробности я напишу в личку).
 
lytvynecjgeniaДата: Воскресенье, 12.04.2015, 09:38 | Сообщение # 188
Генерал-майор
Группа: Пользователи
Сообщений: 280
Репутация: 2
Статус: Offline
Гончарук Людміла Спепанівна, 1931 р. народження


Батько – Єфемюк Степан Андрійович, служив у 14 кавдивізії. Мав звання старший лейтенант. Був демобілізований перед війною. Його назначили директором підсобного господарства, яке розміщалось у фільварку (У ГАЛАХ).

На території підсобного господарства стояли одноповерхові казарми. В одній з них ми проживали. В перший клас я пішла у 1939 р. В школе мене возили на підводі.

Школа знаходилась на території військової території, по ліву сторону Житомирського шосе, як їхати на Житомир. Стояла вона напроти сучасної школи №7. За сучасною водолікарнею знаходився плац, де проводились паради.

В 1940 р. батько купив у 118 будівельній ділянці будинок, в якому і зараз я проживаю.

Біля мосту жила сім'я Бройків. Батько – Федір Митрофанович, замісник командира 36? кавалерійського полку. Трагічно загинув під час навчань. Кінь перебив хребет. Мати – наталія Ємельянівна, через деякий час вийшла заміж за Беспрозваного Павла Петровича, який працював в міліції.

Сім'я була багатодітна: Катерина, Тамара, Лілія і Юлій. Хата стояла і стоїть з правої сторони Житомирського шосе, як їхати у місто. З Катериною товаришував Ігнат Єременко, сином маршала Єременко.

У 1944 р. ми повернулися з евакуації в Новоград. Деякий час проживали в будинку Бройко, потім пересилилися у свій.

Будинок наш стояв біля сьомої школи. У дворі школи стояла хатка, пізніше там розміщалися класи і бібліотека. А після війни і довгий час там жили Яценко Людмила Прокоф'євна, Анісімова Марія Яковлівна, Борзоковська, Кузьміна Анастасія.

Працював спиртзавод. Директором був Крячок, який проживав в будинку напроти прохідної.

На території військової частини, за водогоном, розміщався госпіталь. Де зараз водолікарня, там після війни на другому поверсі була офіцерська столова, а на першому – жили сім'ї військових. Пам’ятаю сім'ю Калюжних.

Біля нашого будинку були могили радянських солдат, десь в кінці 40-х роках їх перенесли на центральне кладовище. Під домом Марущуків була могила льотчика, її також перенесли на кладовище.
 
lytvynecjgeniaДата: Воскресенье, 26.04.2015, 07:58 | Сообщение # 189
Генерал-майор
Группа: Пользователи
Сообщений: 280
Репутация: 2
Статус: Offline
Тарасова Оксана Сергіївна, 1934 р. народження, Вологодська обл., Росія.

Народилися я в Росії, але усе життя провела в Новоград-Волинському. Так трапилося, що мама вийшла заміж вдруге за українця, який жив і працював у Києві. Переїхала туди. В Києві було важко з житлом. Вітчима перевели працювати у Новоград. До 1937 р. місто входило в Київську область.

Вітчим працював у міськвиконкому, який розміщався в сучасній будівлі музичної школи. Мама працювала в школі №10, зараз гімназія. Жили ми на вул. Міжнародній. Потім її перейменовували на Житомирську, 30 річчя Перемоги, Волі.

Сім'я наша була велика, у мене було четверо сестер і братів. І я пам’ятаю, як мама водила в яслі молодших дітей, які розміщалися в будинку Мезенцева. Будинок наш зберігся до сьогодення. Біля нас жив Гехман О. Ф. (вчитель української мови та літератури 7-ї школи - прим. сайта)

Знайомі вчителя розповідали, що в місті до війни розміщалася єврейська школа.
В кінці червні 1941 р. ми виїхали на батьківщину мами, там прожили 3 роки. У травні 1944 р. вернулися у місто.

Місто німці часто бомбили, ми ховалися в погребі, на перехресті сучасних вулиць Соборної і Волі (його використовував для своїх потреб овочний магазин, зараз зрівняли із землею). Вітчим працював у міськвиконкому, мама пішла працювати в школу №7. Також викладала російську мову у Вінницькому військовому училище.

Деякий час жили там, де жили до війни. Потім, з 1948 р., стали жити в будинку, який розміщався на території школи №7. Школа мала тоді коней і з нами в будинку жив їздовий - дід Левко. Багато вчителів жили в самій школі, де їм виділяли кімнати - старий кабінет директора, кабінет секретарки.

На «Зелених» будинок №14 був зруйнований , будинок з магазином «Маршал» - залишився один під’їзд, я бігала туди до подруги.

На стовпі, біля кінотеатру, після війни я якось прочитала об'яву, кимсь прикріплену, що в цій будівлі при німцях знаходилась конюшня. На території другої школи знаходився табір німецьких військовополонених. Табір був огороджений колючою проволокою.

В старій будівлі п’ятої школи розміщався дитячий садок, після війни – восьмирічна школа.

Будинки офіцерського складу, які розміщалися в «Зелених» відносились до військового містечка №5, а будинки по вул. Леваневського – військове містечко №3.

Трапився такий випадок в містечку. Приїжджав листоноша на велосипеді і роздавав листи. Про свій приїзд він повідомляв сигналом. На велосипеді був дзвінок - груша. Він мав вільний доступ у військові частини.

З часом він був звинувачений в шпигунстві на іноземну розвідку. Казали, що у дзвінку був схований фотоапарат. Більше ми його не бачили.
 
lytvynecjgeniaДата: Воскресенье, 26.04.2015, 09:18 | Сообщение # 190
Генерал-майор
Группа: Пользователи
Сообщений: 280
Репутация: 2
Статус: Offline
На місці магазину «Промінь» були приватні будинки. В 60-х роках на місці цих будинків був невеликий магазинчик.

Працював спиртзавод. Наше життя з ранку починалось з гудки заводу. Перший гудок давався у 7 год., для нас, учнів, це означало, що вже пора вставати. Другий гудок давався через хвилин 20. З третім гудком починався робочий день як на заводі, так і в школі.

В 1951 р. я закінчила школу, поступила в педінститут. В 1957 р. я закінчила інститут і стала працювати вчителем географії в сьомій школі. Працювала до пенсії.

Для шкільної колекції мінералів діти приносили лабродоріт. Коли я питала, де взяли, то чула у відповідь, що на кладовищу. Пам’ятаю, що залишки могильних плит я бачила в річці, біля берега. Для проведення своїх уроків, я виводила дітей на територію «Зелених». Було всього 8 будинків, а далі чисте поле.

В сьомій школі були великі випускні класи, часом було більше сорока чоловік, не хватало сторінки журналу. Школа була з російською мовою навчання. Багато учнів хотіли поступати в російські інститути, тому в 9-10-ті класи нашої школи старалися перейти багато учнів з інших шкіл.

На початку 60-х років з'явилася «маленька» школа, де навчалися початкові класи. (маленька школа з'явилася набагато раніше , це не викликає жодних сумнівів - прим.сайта)

Тоді кожна частина мала свій клуб і кімнату Бойової слави. Так я зі своїми учнями часто туди ходили.

На вул. Лермонтова був «генеральський будинок», проживали там командир дивізії. Так генерал Лебедев вирішив передати цей будинок місту, а сам перебрався жити в «Зелені». В цей же час був побудований будинок №10 чи як його називали «генеральський». (і іншу назву він отримав в народі , «желтый дом» был покрашен в этот цвет - прим. сайта)
 
zwiahelДата: Воскресенье, 26.04.2015, 14:15 | Сообщение # 191
Генералиссимус
Группа: Администраторы
Сообщений: 2675
Репутация: 2
Статус: Offline
Ще раз хочу подякувати lytvynecjgenia за роботу по збору та документації спогадів жителів про Новоград-Волинськ. Ви робите добру і потрібну справу.
 
lytvynecjgeniaДата: Понедельник, 04.05.2015, 07:11 | Сообщение # 192
Генерал-майор
Группа: Пользователи
Сообщений: 280
Репутация: 2
Статус: Offline
Додаток до спогадів Тарасової О. С., повідомлення 189
В сьомій школі після визволення міста був госпіталь, бо коли готували школу до нового навчального року 1944/45 р., то з грубок діставали багато перев’язочного матеріала.
В школі навчалися багато «синів» полків. Було якось дивно: йдуть діти у костюмах і хлопчики у військовій формі. Довгий час у школи привозили дітей офіцерів з «Морського» на старому жовтому автобусі.
В «Красних» жили сім'ї офіцерів-десантників.
Цікаво вирішувалося квартирне питання. Місто було переповнене. Жили у башті спиртзаводу, Будинку Офіцерів, точках. В будинках на «Зелених» проживало по декілька сімей в квартирі.
Коли ремонтувався перший раз Житомирський міст, то було перекинуто через річку тимчасовий пішохідний міст і ходив паром в районі вул. Щорса.
Що мені розповідав Дідковський. Під час війни він навчався у початкових класах в школі, яку відкрили німці. Вчителька викладала по радянським підручниках. Разом з дітьми горожан навчалися діти поліцаїв. Так дітей поліцаїв залякали, щоб вони нічого не розповідали батькам і ті мовчали.
В місті був готель, знаходився він на Міжнародній, біля нас. Після закінчення війни через місто проходили колони військових частин, які поверталися з Європи. Машини були завантажені різними речами, які солдати і офіцери везли додому. Батьки купили собі тахту і крісло.
 
lytvynecjgeniaДата: Четверг, 07.05.2015, 06:14 | Сообщение # 193
Генерал-майор
Группа: Пользователи
Сообщений: 280
Репутация: 2
Статус: Offline
Михальчук Микола Йосипович, 23. 02. 1920 р. народження, с. Лубчица.


Батько – Йосип Григорович, 1882 р. народження, с. Лубчица.
Мати – Катерина Северинівна (Диняк), 1883 р. народження, с. Лубчица.

Мати в дитинстві працювала у Мезенцевих, отримувала по 10 коп. за добу.
В сім'ї було 11 дітей, вижило 7.

Наш будинок стояв, де зараз котельня в «Зелених». Будинок був великий, поділений на дві половини: батьків і дитяча. Будинок був критий жерстю. Батько усе життя працював будівельником, мати – господарка.

Біля наш жила сім'я, яку прозвали по вуличному «Закордон». Господар дуже любив риболовлю. Їздив на неї підводою, ловив сіткою. Риби наловить стільки, що кормив свиней. Давав і нам.

На території в/ч жили Линяки, біля рівчака за водогоном жили Рудич, 11 синів мав. Кажуть, що займалися бандитизмом та воровством. Під час радянської влади частина була заарештована.

Біля млина жив Коваль, дуже добрий садівник, потім працював при будуправлінні.
Недалеко від нас жили також Михальчуки. Біля лубчицького млина жив їздовий Клим Салко.

Багато поляків під час війни загинули біля рівчака, який протікав біля спиртзаводу. Там знаходили багато зброї, робили пугачі.

Будинок сільської ради стояв біля нас, великий будинок. Працював там Захаров, був заарештований у 1937 р. як білогвардієць.

На Лубчиці був створений колгосп десь у 1930 р. Батько здав коника, сільський інвентар, але сам туди не пішов. Важко пережили голодомор. Але у 1932 р. народився брат Андрій. Допомагало, що батько непогано заробляв будівельником. Весною 1933 р. нам допомогли семенами і кіньми засіяти свою землю Батьки розповідала, що допоміг Коваль.

Закінчив 4 класа. Школа знаходилась в районі «Проміня», ближче до дороги, де зараз стоїть перший ряд ларьків. Поблизу знаходилась столова.
 
lytvynecjgeniaДата: Понедельник, 11.05.2015, 09:57 | Сообщение # 194
Генерал-майор
Группа: Пользователи
Сообщений: 280
Репутация: 2
Статус: Offline
Освіту далі я получав у вечірній школі. Спочатку вона знаходилась в третій школі, далі у другій, потім її знову перевели у третю.

Пам’ятаю вчителів: Попова – російська мова і література, Зінаїду Олексіївну Чмельову – українська мова і література, Устромогільску – математику, Біхлерд. В школі вступив до комсомолу.

В Новоград перевели дивізію Петровського. Почалося військове будівництво. Мешканців села попередили, що їм потрібно виселятися з своїх будинків. В цьому їм допомагали військові: викидали речі, руйнували будинки.

З приїздом вищого військового начальства з Москви вакханалія військових припинилась. Почали надавати підводи для переселення, будинки. Наш будинок по наказу командира бригади Колесниченко зайняли офіцери.

Ми переїхали жити на вул. Рибакову. Там надали будинок поляка, якого виселили. Взагалі поляків почали усіх виселяти з міста. Батько звернувся до суду. Суд постановив військовим звільнити квартиру.

Батько мав наміри розібрати будинок і перевезти на Ярунську, де проживала його сестра. Поки батько збирав людей для розбори будинку, то його по наказу Колесниченко розібрали. Деревину віддали до підсобного господарства, а жерсть продали.

Батько знову подає позив до суду, який постановив виплати грошову компенсацію. За ці гроші батько купив хату в селі, розібрав і перевіз на Ярунську, де йому надали ділянку землі.

Батько приймав участь у ремонті будинку Петровського, який розміщався по сучасній вул. Фрунзе. Працював у 118 буд. ділянці, контора знаходилась біля сучасного автовокзалу, в дитячому садку, де зараз АТБ.

Я деякий час пас міське стадо, тоді багато людей тримали корів. Потім пішов працювати на підсобне господарство, пас корів. Стадо було велике, близько 100 корів. Пасли на полігоні, старшим був Гамма. Харчувалися в столовій, гроші отримували у військовій частині.

У 16 років пішов працювати до батька. Виконували будівельні роботи на машзаводі, у третій школі, ремонтували будинки. Після роботи ходили на халтури. Отримував 300 карб. зарплати. Будували порохові погреба за містом, в бік Житомира. Я їздив за обідом в столову, яка була в центрі міста.

Міст Житомирський був дерев'яний, низький. Коли йшла крига, то вона доставало настила. Був також міст Щорса-Богуна.

В будівництві військового містечка приймало участь багато приїжджих. Для них було побудовані двохповерхові будинки на Леваневського. Багато з низ так і залишились жити в місті.

Біля річки, нижче БО, була побудована тимчасово водокачка, кинута «времянка» - дерев'яні просмолені труби. Після війни, коли ремонтували водогінну систему, ми їх знаходили.

З одягом було важко. Костюм привіз швагро Пущин Михайло з Польщі, де він був у вересні 1939 р.

До армії був призваний у 1940 р., не закінчивши 10 клас. Військомат був, де і зараз. Попав в Баку, школу техників. З початком війни був достроковий випуск. Воював я у 482 авіаційному полку. У 1946 р. демобілізувався і приїхав додому.
 
lytvynecjgeniaДата: Пятница, 29.05.2015, 21:08 | Сообщение # 195
Генерал-майор
Группа: Пользователи
Сообщений: 280
Репутация: 2
Статус: Offline
З АРХІВІВ ВУЧК ГПУ НКВД КГБ. Журнал за 1994 рік.ОТЧЕТ ЦЕНТРАЛЬНОГОУПРАВЛЕНИЯ ЧРЕЗВЫЧАЙНЫХКОМИССИЙ ПРИ СОВНАРКОМЕУКРАИНЫ ЗА 1920 ГОДК 5-му Всеукраинскомусъезду СоветовСпекуляция валютойразвивалась на Украине особенно сильно благодарявозможности сбывать ее за границей. Киевская Губчека раскрыла в начале августа крупные организации аферистов-валютчиков, поддерживавших связь с Москвой, Екатеринославом, Харьковом, Ровно, Новоград-Волынским. Скупая валюту в разных городах, организация отправляла ее через фронт — в Польшу. Она располагала разнообразными поддельными печатями и штампами, в том числе Реввоенсовета 12-й армии и действовала по документам, на которых ставилась поддельная подпись Члена Реввоенсовета 12 армии тов. Арамова.
 
Форум » Новоград-Волынский » История города » Короткие заметки о городе. (Интересные упоминания Новограда-Волынского.)
Поиск: