Промышленность города - Страница 3 - Форум
Пятница, 24.03.2017, 08:17
Приветствую Вас Гость | RSS

Новоград-Волынский

Промышленность города - Страница 3 - Форум

[ Новые сообщения · Участники · Правила форума · Поиск · RSS ]
Страница 3 из 4«1234»
Форум » Новоград-Волынский » История города » Промышленность города
Промышленность города
zwiahelДата: Понедельник, 10.12.2012, 15:54 | Сообщение # 31
Генералиссимус
Группа: Администраторы
Сообщений: 2400
Репутация: 3
Статус: Offline
ИСТОРИЯ ВОЗНИКНОВЕНИЯ МАШИНОСТРОИТЕЛЬНОГО ЗАВОДА.


1907 рік можна назвати початком історії нинішнього сільмашу. На той час це був навіть не завод, а невеличка напівкустарна майстерня, яка знаходилася «во второй части г. Новограда-Волынского по улице Корецкой» — (Центральний державний архів СРСР ф.37, о.77. од. зб. 1212. л. 95).

Тому з великою вірогідністю можна припустити, що територія нинішнього підприємства знаходиться саме на тому місці, де колись починалася його трудова біографія.

Промислових підприємств, за винятком цегельного, пивоварного, шкіряного заводів, та ще кількох менш дрібних - не було. Тому відкриття нової сільськогосподарської майстерні, безперечно, мало велике значення. Тут робили майже тридцять мешканців міста.

Робота в майстерні гарантувала хоч невисоку, проте стабільну заробітну плату. Працювати там було нелегко, проте престижно. Необхідно було постійно удосконалювати свою майстерність і навички, оскільки розширювалася номенклатура продукції, яка випускалася. Це — плуги, борони, соломорізки і навіть пічне литво.

Оскільки у місті та у сусідніх містечках не було спеціалізованих майстерень, то тут займалися також ремонтом сільськогосподарського інвентаря.

Протягом п'яти років невеличка майстерня перетворилася в чавунно-ливар¬ний завод. У звіті №1 гірничо-заводської промисловості Волинської губернії за період з 1 січня 1912 по 1 січня 1913 р. подаються цікаві відомості про чавунно-ливарний завод.

Він належав міщанам-співвласникам Михелю Мошковичу Франкелю, Боруху Юрко-вичу Финкельштсйну, Лит. Зайвелювичу Зильбсрману і насліднику Гецеля Шварцмана.

Зазначається також, що всі вони мешкали при заводі, технічної освіти не мали. Завод не отримував від держави фінансової допомоги. Крім робітників-фахівців, на заводі працювало дванадцять робітників, які виконували допоміжні роботи.

Для ливарного виробництва діяла вагранка, що давала можливість випускати за рік 4700 пудів чавунних виробів. Для цього витрачалося тисяча пудів коксу. Не було проблем із збутом продукції, вона продавалася безпосередньо при заводі. У звіті, підписаному завідуючим заводом М.Френкелем, зазначено також про відсутність нещасних випадків на підприємстві, що свідчило про належний рівень організації праці.

Як свідчать архівні документи того часу, Новоград-Волинський чавунно-ливарний завод з кожним роком розвивався, удосконалював виробництво. У звіті за наступний рік (з 1 січня 1913 по 1 січня 1914 рр.) підприємство вже називалося «чавунно-ливарний завод і слюсарна майстерня», який став належати «селянину Густаву Антоновичу Пагелю, він проживав при заводі...» (ЦДІА СРСР, Фонд 37, он. 77, од. збер. 1212. л. 92).

Дещо дивним видається належність підприємства простому селянину, але це — історичний факт, зафіксований у цьому документі. Там також зазначено, що власник заводу (ГЛ.Пагель) отримав технічну освіту у м. Варшава, в Акціонерному Товаристві Лиль-нон Прав і Лсвенштайн. Як і раніше, завод не володів лісовими угіддями та великими наділами землі, не користувався державними кредитами.

На заводі працювала одна піч з «гарячим дутьем» , яка діяла 60 діб на рік. У 1913 році на заводі встановили перший токарний верстат. У 1913-1914 рр. на підприємстві було відлито 4000 пудів чавунних виробів. Продукцію завод продавав, як раніше, у м. Новограді-Волинському.

Звіт підписаний власником заводу Г.Пагелем і завірений поліцейським наглядачем 1-ї ч. м. Новограда-Волинського - Мориковським.
 
zwiahelДата: Понедельник, 10.12.2012, 16:07 | Сообщение # 32
Генералиссимус
Группа: Администраторы
Сообщений: 2400
Репутация: 3
Статус: Offline


Прикрепления: 3873174.jpg(184Kb) · 0218010.jpg(304Kb)
 
zwiahelДата: Понедельник, 10.12.2012, 16:27 | Сообщение # 33
Генералиссимус
Группа: Администраторы
Сообщений: 2400
Репутация: 3
Статус: Offline
1922-23 г.г. Рабочие призывники в Красную Армию


Слава на весь Союз.
На фото - А.П. Левандовский, Д.А. Петровский,
Ф.П. Зубрицкий (многолетний начальник производства)


За высокие производственные показатели в соцсоревновании
имена лучшиих работников заносились на Доску Почета


1961 року цієї високої честі були удостоєні:
слюсар-складальник кормодробарок ДКУ-М Анатолій Максимович Волобуєв,
слюсар ковальсько-заготівельної дільниці Микола Костянтинович Багінський,
каменщик рембуддільниці Василь Карпович Макеєв,
слюсар ковальсько-заготівельної дільниці Віталій Пилипович Горлінський,
коваль ковальсько-заготівельної дільниці Кузьма Степанович Мельник,
формувальник ливарного цеху Леонтій Михайлович Мельничук,
слюсар-терміст інструментального цеху Василь Гнатович Гранкін (у майбутньому-багаторічний начальник термічної дільниці),
каменщик рембуддільниці Василь Максимович Мартинюк,
слюсар-складальник кормодробарок ДКУ-М Володимир Олексійович Нікитін
(на фото зліва—направо ).


И.Б. Адамский будущий председатель профкома крайний справа - 1953


Строительство главного производственного корпуса
Прикрепления: 4208526.jpg(78Kb) · 4604754.jpg(166Kb) · 7584893.jpg(164Kb) · 0290462.jpg(184Kb) · 6320247.jpg(69Kb) · 0919525.jpg(79Kb)
 
smartymДата: Среда, 12.12.2012, 15:20 | Сообщение # 34
Генерал-майор
Группа: Пользователи
Сообщений: 253
Репутация: 1
Статус: Offline
А про историю спиртзавода что-то есть?
Я только знаю что такой был и закрылся вроде как в 1957 году
 
zwiahelДата: Среда, 12.12.2012, 15:42 | Сообщение # 35
Генералиссимус
Группа: Администраторы
Сообщений: 2400
Репутация: 3
Статус: Offline
Після війни завод став зватися "Верстатобудівний завод імені Сталіна".

Він випускав точильно-полірувальні і токарні верстати, пічне литво, а саме: кухонні плити, пічні решітки, дверці, в'юшки тощо. Крім того виготовляли возові втулки. У 1948 році опанували випуск токарно-гвинторізного верстата нової конструкції.

На початку 1950-х років машинобудівники заводу імені Сталіна працювали на замовлення АН Української РСР для виготовлення деталей макету Каховського гідровузла. Чимало продукції було відправлено для управління газопроводу Дашава-Київ, до Москви, Пензи, Іркутська.

Згодом почали випускати нафтодвигуни. Не встигли освоїти випуск цього виду продукції, як знову змінили профіль. Так протягом десяти років, з 1947 по 1957, завод 5 разів змінював профіль продукції, що випускалася. Все це гальмувало виробництво і приносило непродуктивні витрати.

У 1954 році вже виготовляли пожежні гідранти та зернонавантажувачі. У 1964 році розпочато серійне виробництво нової універсальної кормодробарки КДУ-2.77 Після генеральної реконструкції, яка повністю завершилася у 1965 році, виробничі площі збільшилися вп'ятеро.

У середині 1956 року машзавод завершив спорудження двоповерхового корпусу заводоуправління. На нижньому поверсі обладнали клубне приміщення та медичний пункт. Наприкінці року здали в експлуатацію електростанцію і парову котельню.

В 1969 році розпочали будівництво інженерного корпусу. Цього ж року почали збирати агрегати для приготування комбісилосу, комбікормів і теплогенератори для повітряного опалення і вентиляції свинарників, ремонтних майстерень, птахофабрик тощо.

З серпня 1971 року на заводі було здано інженерно-лабораторний корпус. У 1960-70-х роках продукція машзаводу йшла в десятки країн світу. Багато кормодробарок закуповували Болгарія, Угорщина, Греція, Єгипет, Гвінея, Гана, Куба, Сирія, Монголія, В'єтнам, Об'єднана Арабська Республіка, Сирія, Індія, Іран, Пакистан та інші.

Про машзавод знято декілька фільмів. Зокрема Казанська студія хронікально-документальних фільмів зняла стрічку про виробництво і використання в агрегатів ОКЦ-15 і ОКЦ-30 з маркою Новоград-Волинського машзаводу. Кінооператори столиці Татарії зняли в МБЦ № 1 технологічний процес виготовлення вузлів автоматизованих комбікормових агрегатів, майданчик готової продукції з новими машинами, а також передовиків.

У колгоспі "Шлях Леніна" с. Орепи зняли комбікормовий цех, збудований робітниками заводу в порядку шефської допомоги. Один з фільмів демонстрував експозицію ОКЦ-15 і ОКЦ-30 на міжнародній виставці "Сільгосптехніка-72" і на ВДНГ в Москві 1972 року.

Завод сільгоспмашин одержував замовлення на виготовлення зразків агрегатів для міжнародних виставок і на ярмарку в болгарському місті Пловдів та на міжнародну виставку "Сільгосптехніка-72" в Москві.
 
IvanДата: Суббота, 15.12.2012, 13:00 | Сообщение # 36
Генерал-майор
Группа: Пользователи
Сообщений: 276
Репутация: 1
Статус: Offline
Подборка фото с Машзавода






за станком
Прикрепления: 2319721.jpg(57Kb) · 7449021.jpg(55Kb) · 4131601.jpg(75Kb) · 8826997.jpg(68Kb) · 6534121.jpg(47Kb) · 1765280.jpg(63Kb)


Сообщение отредактировал Ivan - Суббота, 15.12.2012, 13:04
 
IvanДата: Суббота, 15.12.2012, 13:05 | Сообщение # 37
Генерал-майор
Группа: Пользователи
Сообщений: 276
Репутация: 1
Статус: Offline
в столовой


на "Огоньке"


нарушители трудовой дисциплины (опоздавшие) на проходной. Потом такое фото вывешивали на доску


График работы Новоград-Волынского завода сельхозмашин на 1991 год при 5-ти дневной рабочей неделе
Прикрепления: 4873200.jpg(56Kb) · 1749323.jpg(54Kb) · 5280869.jpg(57Kb) · 0796210.jpg(113Kb)


Сообщение отредактировал Ivan - Суббота, 15.12.2012, 13:09
 
IvanДата: Воскресенье, 16.12.2012, 13:05 | Сообщение # 38
Генерал-майор
Группа: Пользователи
Сообщений: 276
Репутация: 1
Статус: Offline
ЦЕРСАНИТ




Завод Церсанит хоть и находится за чертой города, имеет прямое отношение к жизни новоградцев. Часто приходиться слышать реплики про вред от этого предприятия, как для здоровья людей так и для экологии города, особенно для микрорайона Дружба. Хотелось бы узнать кто что об этом думает?
Прикрепления: 4403881.jpg(47Kb) · 4466579.jpg(59Kb) · 4499523.jpg(23Kb)


Сообщение отредактировал Ivan - Воскресенье, 16.12.2012, 13:07
 
zwiahelДата: Вторник, 18.12.2012, 06:54 | Сообщение # 39
Генералиссимус
Группа: Администраторы
Сообщений: 2400
Репутация: 3
Статус: Offline






 
zwiahelДата: Четверг, 20.12.2012, 07:05 | Сообщение # 40
Генералиссимус
Группа: Администраторы
Сообщений: 2400
Репутация: 3
Статус: Offline
У 1938-1941 роках у місті діяли 10 промислових підприємств.

2 з них – горілчаний і спиртовий заводи були союзного підпорядкування;

4 – Чижівська паперова і меблева фабрики, маслозавод і лісопильний завод – республіканського;

машзавод і хлібозавод – обласного;

цегельний завод і районний харчовий комбінат були підприємствами районного значення.

Крім державних у місті діяли і кооперативні артілі: «Змичка», «Мебельник», імені Тельмана, імені Петровського, імені Кірова, «Побєда», «Кооптранс» та «Трудхарчовик». На державних підприємствах працювали 729 робітників, на артільних – 449. [5]

Найбільшим був машзавод. Тут працювали 143 робітники, в цілому же колектив нараховував 200 осіб;

на хлібозаводі працювали 128 осіб, спиртзаводі – 80, горілчаному заводі – 39.

Машзавод лив чавун, виробляв комплектуючі до тракторів та військової техніки, предмети широкого вжитку.

Ліспромгосп виробляв пиловочник, стронку, шпали, телеграфні стовпи, дубову фанеру.

Чижівська фабрика виготовляла картон, «Змичка» шила одяг, «Побєда» – чоботи, «Кіровці» вили мотузки, артілі Тельмана і Петровського об’єднували кілька виробництв, «Трудхарчовик» об’єднував буфети, пекарні, їдальні, «Кооптранс» займався кінними перевозками.
 
zwiahelДата: Четверг, 20.12.2012, 08:07 | Сообщение # 41
Генералиссимус
Группа: Администраторы
Сообщений: 2400
Репутация: 3
Статус: Offline
НОВОГРАД-ВОЛИНСЬКИЙ ПИВЗАВОД


В.С. Ваховський


Пивоваріння було відоме в наших краях з давніх часів. Зокрема в Звягельському маєтку дворянина Федора Уварова пиво виробляли вже на початку 19 століття. Ціна пиво у 1826 році складала за одну бочку 1 руб. 20 коп., (для порівняння відро горілки того часу коштувало 1 руб. 17 коп. , порожня пляшка коштувала 3,5 копійки ).

Завдяки документам нам відоме ім'я і одного з перших пивоварів Уварівського заводу — Іван, якому виплатили за роботу 2 руб. 50 коп. У 80-х роках ХІХ-го століття ця броварня була одним з найбільших місцевих підприємств.

На Волині справжній розвиток пивоваріння отримало в кінці ХІХ-го століття, коли в цих краях почали селитися чехи, які принесли з собою нову технологію та промислові методи виробництва пива. Одним з таких підприємців був Антон Антонович Балон, який розпочав будівництво пивзаводу у Новограді-Волинському у 1904 році.

Історія заводу почалася з купівлі землі, на якій знаходиться сучасний завод. До 1886 року ця земля належала Анні, Ірині та Дионісію Сінкевичам. У 1896 році Сінкевичі продали ділянку Феклі Єфімчуковій , яка в свою чергу, у 1898 році продала землю місцевим міщанам Митрофану Івановичу та Ксенії Дмитрівні Нарольським. Як останні власники господарювали невідомо, але через несплату боргу у 310 руб. своєму родичу, Якову Нарольському, 18 липня 1906 року вони здають землю у 12-річну оренду Антону Балону.

Та це не виправляє становища, і 4 вересня 1906 року землю було виставлено на відкриті торги. Ділянка, площею 981 кв. сажені була розташована у зручному місті на околиці міста, на березі річки. На момент купівлі землі Балоном на ділянці знаходились дерев'яний одноповерховий будинок і сарай, оточені фруктовим садом. Не вельми заможні будівлі, але не вони цікавили Балона. Антону Антоновичу необхідна була земля, відносно дешева і в зручному місці.

На торгах, що відбулися 4 вересня 1906 року, Антон Антонович Балон купує землю за 112 руб, документи було оформлено 16 вересня.

Можна дивуватися такою зацікавленістю Балона саме цією ділянкою, але все стає на свої місця, якщо уважно прочитати маленьку замітку в газеті «Волынь», у якій сказано: «Третьего дня, в Новоградволынске на месте, где строится пивоваренньїй завод, мещане Щирский и Петровский кололи порохом камень. От последовавшего взрыва у Петровского оторвало палец, у Щирского два и оба получили ожоги лица. В настоящее время они находятся в городской больнице».

Саме фраза «... где строится пивоваренньїй завод» і розкриває справжню мету придбання землі Балоном. Найвірогідніше, що будівництво заводу розпочалося не пізніше 1904 року, і коли з'явилася нагода, придбав цю ділянку. Дивує лише одне, чому в акті купівлі-продажу землі про завод, що будувався, нічого не зазначено.

Вперше в офіційних документах про завод сказано лише у 1907 році. Саме тоді у Балона, через значні витрати на будівництво заводу, стало скрутно з грошима, він вирішує продати частину землі іншій особі. Такими покупцями виявилися його родичі — чехи Іван Іванович Сікора і Олександр Вікентійович Вольф.

У Житомирі, у нотаріальній конторі Е.С. Пшеменського 19 вересня 1906 року Балон продав Сікорі і Вольфу частину землі по вул. Мало-Гутинській. Не відомо чому, але ці ж самі дійові особи 19 липня 1907 року знову прийшли до нотаріуса, але вже Новоград-Волинського, А.С. Кошурнікова і знову оформили акт купівлі-продажу маєтку, де в описі розташованих на цій землі будівель вперше виникає завод «... а так же вновь строящемся капитальном здании пивоваренного завода...». Вольф і Сікора мали право на 2/3 всього майна, що знаходиться на цій землі. Тобто всі троє стали рівноправними співвласниками заводу.

Необхідно відмітити, що ділянки у 981 кв. сажень було замало для розташування достатньо великого підприємства, тому куплено і сусідню ділянку. Історія другого наділу така.

На публічних торгах, що відбулися 26 лютого 1896 року, цю землю купив запасний рядовий Моїсей Михайлович Єремчук. Але вже у листопаді того ж року продає Івану Павловичу Копичко. У жовтні 1907 року ділянку придбали в сумісне користування Антон Балон і Антон Котмель.

На ділянці площею 708 кв. сажнів був розташований одноповерховий дерев'яний будинок. З півночі ділянка межувала з майбутнім пивзаводом, з півдня Троїцьким кладовищем, з заходу з Гутинською вулицею, зі сходу прилягала до річки Случ. Забігаючи наперед, треба відмітити, що у 1912 році цю ділянку купив Олександр Вікентійович Вольф.
 
zwiahelДата: Четверг, 20.12.2012, 08:16 | Сообщение # 42
Генералиссимус
Группа: Администраторы
Сообщений: 2400
Репутация: 3
Статус: Offline
Будівництво пивзаводу завершилося у 1908 році. Це був комплекс споруд, який включав у себе двоповерховий, місцями ж і триповерховий цегляний виробничий корпус, вартістю у 15000 руб., поряд з яким стояв одноповерховий житловий будинок на три квартири, вартістю 400 руб., конюшня, майстерня з виготовлення бочок та інші споруди.

На пивзаводі встановили сучасне технологічне оснащення: котли, насоси, холодильник для охолодження пива з пропускною потужністю у 450 відер на годину, розливочний апарат, машину для розливу пива у пляшки, шпунторізний механічний автомат, механічний полірувальний верстат для солоду. Вартість підприємства становила 21295 руб. у цінах 1908 року.

Одразу після завершення будівництва завод почав виробляти пиво. Таке потужне підпри-ємство вимагало створення відповідного ринку збуту продукції. У короткий термін Антон Антонович Балон разом з компаньйонами створили в селах та містечках повіту власну мережу з продажу пива.

Лавки з продажу пива були розташовані в Новограді-Волинському, Ємільчино, Жолобному , Корці , Чижівці, Піщеві , Городниці , Сторожевці (Городницької волості) , Старій Гуті (Сербівської волості) , Андрієвичах та інших населених пунктах.

Без сумніву пивоварня Балона і К° витримувала жорстку конкуренцію з боку інших пивзаводів. Зокрема, Іосиф Михайлович Махачек мав пивні лавки в Курненській волості , Пилиповичах Звягельських, Сербівській Слобідці, Сербах . Альбрехт Игнатій Іосифович торгував у Пилиповичах , Соколові та інших місцях.

Крім того не слід забувати про конкуренцію з боку Бердичівського та Рівненського (Бергшльос) пивзаводів. Але незважаючи на це, виробництво на Новоград-Волинському пивзаводі процвітало, приносячи підприємцям непогані прибутки. Це давало можливість займатися благодійництвом, виділяючи безкоштовно пиво на благодійні громадські заходи, що проводилися в Звягелі. Неодноразово йому виносилася подяка від місцевої влади та благодійних організацій.

З початком першої світової війни виробництво пива на заводі пішло на спад. Нестабільність положення зруйнувала відлагоджену систему закупівлі сировини та про-дажу пива. У руйнації же пивзаводу остаточну крапку поставила конфіскація підприємства радянською владою.

Нове керівництво, прийшовши на броварню не змогло налагодити виробництво пива, тому восени 1921 року місцевій Заготконторі відвели частину підвалів і льодовник, де розмістили засольний пункт, причому, для засолки м'яса у заводу було реквізовано табірні бочки під тару. Це призвело до унеможливлення використання їх у пивоварінні.
 
zwiahelДата: Четверг, 20.12.2012, 08:34 | Сообщение # 43
Генералиссимус
Группа: Администраторы
Сообщений: 2400
Репутация: 3
Статус: Offline
Деяке полегшення становища заводу принесла нова економічна політика. На цей час вже державний пивзавод № 6 з 1 серпня 1923 року здали в оренду Балону, Вольфу, Сікорі і Котмелю.

Нонсенс, але комгосп віддав завод тим, у кого його нещодавно було відібрано. Не важко уявити відчуття, які заволоділи орендарями.

У документі про оренду зокрема було сказано:
«Мы, нижеподписавшиеся, заведывающий Арендным подотделом ПТО ВГСН т. Шварцер Вольф Моисеевич с одной сторону и граждане Антон Антонович Балон, Мефодий Александрович Вольф, Йван Иванович Сикора и Антон Иосифович Котмель <...> с другой стороньї заключили настоящий договор в следующем:

1. Волынский Губернский Совет Народного Хозяйства передает в арендное пользование на предмет зксплуатации находящееся в его, Волгубсовнархоза, ведений предприятие, а именно пивоваренньїй завод (бывший Балона, Вольфа, Сикоры и Котмеля) состоящий из строєний и инвентаря и находящийся в г. Новоградволынске, Новоградволынского уезда Волынской губернии А.А. Балону, М.А. Вольфу, И.И. Сикоре и А.И. Котмелю сроком на один год считая с 1-го августа 1922 г. по первое августа 1923 г. для производства на означенном предприятии пивоварения.

2.Арендная плата определяется в размере двадцати (20) процентов фактической производительности <...> На предприятии число рабочих устанавливается в числе трех человек. Арендаторы Балон, Вольф, Сикора и Котмель по подписании настоящего договора и акта о передаче и приемке предприятия обязуются в течение десятидневного срока со дня подписания означенного в договоре акта, т.е. до 12 августа 1922 г. включительно пустить в ход арендованное предприятие...» .


На заводі в цей час працювало три робітники і один технік. Майно оцінили у 17000 руб. (будівлі у 12000 руб., обладнання у 5000 руб.). Орендарі одразу приступили до ремонту приміщень і комплектування розграбованого обладнання .

Завод до кінця 1922 року виробив 1800 відер пива (у рік заснування 6000 відер). Сировину, паливо та інші компоненти пивоваріння купували на вільному ринку, вироблену продукцію збували кооперативним організаціям і приватним особам за цінами на 20% нижче за ринкові.

Держава жорстко контролювала виробництво, обклавши завод податками. Їх кількість і розміри просто вражали: 20% орендна плата, 45 пудів щомісячно на користь голодуючих, 1% на користь голодуючих з річного валютного обороту виробництва, 400 руб. з кожного проданого відра пива і промислові податки, а саме: патент, промислове свідоцтво і інші промислові збори.

Не дивно, що завод так і не зміг досягти довоєнного рівня виробництва пива — 50000 відер. Неодноразово підприємці зверталися з проханням знизити кількість податків, але у відповідь отримали новий податок — ще 2% на безпритульну дитину.

Одночасно з цим тривала війна з заготконторою про розміщення у підвалах пивзаводу засольного пункту. Заготконтора прагнула до розширення своїх площ (на той час пункту належало п'ять кімнат), пивзавод наполягав на виведенні загопункту зі своєї території. Остаточно завод відвоював свої приміщення 12 листопада 1923 року. З того часу на території пивоварні не залишилося сторонніх виробництв.

За договором від 16 жовтня 1926 року Новоград-Волинським райвиконкомом здано в оренду Новоград-Волинську броварню терміном на шість років з 1 серпня 1926 року до 1 серпня 1932 року за 22892 руб. 20 коп. з доплатою по 10 коп. за відро при виробництві пива понад встановленого договором розміру.
 
zwiahelДата: Четверг, 20.12.2012, 08:39 | Сообщение # 44
Генералиссимус
Группа: Администраторы
Сообщений: 2400
Репутация: 3
Статус: Offline
Окрмісцгоспом прийняв рішення з 22 лютого 1927 року збільшити оплату за шість років оренди до 50488 руб. У відповідь на свавілля влади Сікора, Вольф, Балон і Котмель відмовилися від складання договору, за відсутністю же інших претендентів завод повинен був перейти на консервацію .

Але справа до закриття заводу не дійшла — взаємні поступки влади і підприємців дозволили 12 травня 1927 року подовжити договір оренди на шість років, тобто до 1 червня 1933 року.

Розмір виробництва встановили на таких умовах: 10000 відер пива та меду в рік, у випадку ж перевищення встановлених показників орендарі повинні були платити у казну 10 копійок за кожне відро додатково. Орендна плата дорівнювала розміру зарплатні, тобто 6176 руб. 70 коп., амортизація — 31955 руб. 47 коп.

Треба зауважити, що броварня в післяреволюційний період реалізовувала свою продукцію в складних умовах. До революції пиво збували головним чином у Корці, Гощі, після ж революції продавали практично лише у Новограді, бо вийти на периферію округи було неможливо через прикордонний статут міста, який утруднював вивезення пива. Торгівля за краще вважала привезти пиво з житомирських броварень. До того ж житомирсь¬ке пиво було дешевшим.

У тридцятих роках у Новограді-Волинському районі розпочалося будівництво військових та стратегічних об'єктів: укріпрайону, залізниці Житомир—Новоград-Волинський та автомобільної дороги Ленінград—Одеса. Все це вимагало зосередження значних людських ресурсів. Людей наймали з міста та навколишніх сіл. Приміщення під гуртожитки не вистачало, тому у 1936 році приміщення пивоварного заводу передбачалося частково передати 118 спецдільниці (яка будувала залізничну колію Житомир—Новоград-Волинський). У них передбачалося організувати майстерні автотранспорту та зробити житлові квартири робітникам.

Відомо, що в роки німецької окупації пивзавод працював. У післявоєнні роки підприєм-ство працювало за державними планами, які не передбачали випуску великої кількості сортів пива. Перевагу віддавали тим сортам, які найшвидше визрівали.
 
zwiahelДата: Четверг, 20.12.2012, 09:58 | Сообщение # 45
Генералиссимус
Группа: Администраторы
Сообщений: 2400
Репутация: 3
Статус: Offline
14.08.1928 - указом президии ОВК завод ликвидировали. На протяжении следующих 14 лет здесь выпускали солод для Житомира и Бердичева, а остальные помещения использовались для соления и хранения овощей.

Лето 1942 г. выдалось жарким и немцы решили восстановить производство. Пиво отправляли на фронт в бочках 12, 24 и 50 л.
Работали в 2 смены по 6 человек, пивоваром был немец, рабочим платили марками, выдавали карточки на хлеб и пиво. Пожалуй, это единственный пивзавод Украины, которому вторая мировая война принесла расцвет, а не упадок.

1946 - послевоенный год выдался тяжелым. Не хватало ячменя, хмеля. Вместо 14 варок сделали всего 4.

1953 - директором назначили Героя Советского Союза И.Я. Распопова

1955 - установили линию розлива пива в бутылки.

1983 – сварено 530 тыс. дек. пива

2003 – сварено 430 тыс. дек. пива.

2009 – неожиданно для всех завод закрылся якобы на ремонт, который так и не был осуществлен
 
Форум » Новоград-Волынский » История города » Промышленность города
Страница 3 из 4«1234»
Поиск: